Верховний Суд e справі № 752/4458/23 від 30.04.2025 сформував правовий висновок щодо нікчемності заповіту у випадку, якщо його засвідчив родич або один із спадкоємців.
У справи йдеться про те, що позивачка звернулася до суду з позовом про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину. На обґрунтування своїх вимог зазначила, що померлийбув дідом її дітей, який залишив заповіт на користь свого молодшого сина. Оскільки батько дітей (син спадкодавця) помер, то позивачка вважала, що її діти мають отримати частину спадщини за правом представлення, а заповіт є недійсним, адже його підписав не спадкодавець, котрий через вік і свою хворобу не міг це зробити, рідний дядько по матері спадкоємця за заповітом, у зв’язку з похилим віком заповідача за його дорученням, у присутності свідків.
Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено з мотивів, що особа, який доводиться спадкоємцю за заповітом є рідним дядьком по лінії матері, не є близьким родичем у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України, а тому міг бути свідком посвідчення оспорюваного заповіту.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Проте відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду.
Позиція Верховного Суду
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правову природу цього розпорядження судова практика визначає як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Згідно із частиною третьою статті 45 Закону України “Про нотаріат” якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її та в нотаріуса присутності цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначають у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.
Статтею 1253 ЦК України визначено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.
У випадках, установлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків під час посвідчення заповіту є обов’язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.
Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, у присутності яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос і ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносять відомості про особу свідків.
Тобто близькі родичі спадкоємців за заповітом не можуть бути свідками під час посвідчення заповіту.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.
У цій справі встановлено, що один із свідків, що посвідчував заповіт, є рідним дядьком ОСОБА_5, який за заповітом є спадкоємцем. Постає запитання: чи може рідний дядько спадкоємця бути свідком під час посвідчення заповіту? Чи належить рідний дядько до категорії близьких родичів?
Відповідно до статті 1263 ЦК України дядько є спадкоємцем за законом третьої черги. Водночас СК України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням (стаття 2 СК України), на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 25 грудня 2024 року у справі № 209/2893/22.
Згідно з абзацом п’ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну “член сім’ї” членами сім’ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), а й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв’язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов’язковими умовами для визнання їх членами сім’ї крім спільного проживання є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Статтею 1 Закону України “Про запобігання корупції” визначено, що близькі особи – це члени сім’ї суб’єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта. Члени сім’ї: особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб’єкта до досягнення ними повноліття – незалежно від спільного проживання із суб’єктом; будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 205/4972/23 зроблено висновки про те, що родинні відносини (споріднення) – це кровний зв’язок між людьми, з наявністю якого закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків. Правове значення має як пряме споріднення, так і непряме (бокове), коли родинні зв’язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника). Виходячи з вимог чинного ЦК України, поняття “родичі”, “родинні стосунки” охоплюють коло осіб, які пов’язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат і сестра (повнорідні та неповнорідні), двоюрідні брати й сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 391/788/18 зроблено висновки про те, що відповідно до положень статті 3 КПК України близькі родичі та члени сім’ї – це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права й обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Родинними зв’язками пов’язані між собою й інші особи: дядьки й тітки, племінники й племінниці, двоюрідні брати й сестри, двоюрідні внуки та ін., але їх не охоплено у кримінальному провадженні терміном “близькі родичі”. За певних умов вони можуть бути віднесені до членів сім’ї. Конституційний Суд України, даючи тлумачення поняття “член сім’ї”, виходив з об’єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (сімейного, житлового, соціального захисту тощо), яке використовує цей термін (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Отже, дослідивши законодавство та судову практику щодо визначення понять “член сім’ї” та “близькі родичі”, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що в матеріалах справи наявні належні докази того, що заповіт від 18 березня 2020 року було складено з порушенням вимог щодо його форми й посвідчення, а саме пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України та пункту 1.11 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки ОСОБА_10, який був свідком під час складання оспореного заповіту, є рідним дядьком спадкоємця, тобто близьким родичем спадкоємця за заповітом – ОСОБА_5. Такий заповіт є нікчемним.