ВСУ про визнання протиправними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов’язання вчинити дії

Правова позиція, висловлена при розгляді справи № 6-162цс15

Прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).
Системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 ЗК України.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку.

ПОСТАНОВА від 10 червня 2015 року у справі № 6-162цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової підтримки підприємництва «Бізнес і Право» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, третя особа – Київська обласна державна адміністрація, про визнання протиправними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов’язання вчинити дії за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової підтримки підприємництва «Бізнес і Право» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а :
У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Центр правової підтримки підприємництва «Бізнес і Право» (далі – ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації (далі – Київської ОДА) від 13 грудня 2004 року НОМЕР_1 земельні ділянки в межах Української міської ради Обухівського району Київської області віднесено до земель рекреаційного призначення, затверджено проект землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок для передачі в оренду ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; позивачу надано в оренду на 49 років зазначені земельні ділянки площею S_1 га та S_2 га; доручено Обухівській районній державній адміністрації (далі – Обухівська РДА) укласти від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаних ділянок з позивачем.
15 грудня 2006 року між Київською ОДА в особі Обухівської РДА та позивачем було укладено і нотаріально посвідчено договори оренди земельних ділянок, договори зареєстровано в Обухівському районному відділі земельних ресурсів Київської області.
У подальшому ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» стало відомо, що розпорядженнями Обухівської РДА від 2 липня 2008 року НОМЕР_2 та від 26 серпня 2008 року НОМЕР_3 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення вищезазначених земельних ділянок загальною площею S_3 га у власність 19 громадянам для ведення особистого селянського господарства та затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам. На підставі вказаних розпоряджень 19 відповідачів отримали державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею S_3 га.
Згодом на підставі договорів купівлі-продажу ці земельні ділянки були відчужені іншим громадянам.
Позивач зазначає, що із земельних ділянок загальною площею S_3 га, які відведено відповідачам у справі, земельні ділянки площею S_4 га перебувають в орендному користуванні товариства і є землями рекреаційного призначення.
На підставі вищезазначеного, товариство просило суд визнати протиправними і скасувати розпорядження Обухівської РДА: від 2 липня 2008 року НОМЕР_2, 26 серпня 2008 року НОМЕР_3, 16 жовтня 2008 року НОМЕР_4, 17 листопада 2008 року НОМЕР_5, 21 травня 2009 року НОМЕР_6; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки площею по S_5 га кожна для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області й скасувати їх державну реєстрацію; визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок площею по S_5 га кожна для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, укладені 6 – 10 жовтня 2008 року; визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, укладені 2 вересня 2009 року, згідно з якими відповідачі ОСОБА_23, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_24, ОСОБА_25 продали, а ОСОБА_28 придбав спірні земельні ділянки; зобов’язати управління Державного земельного агентства Держземагентства в Обухівському районі Київської області скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, власниками яких за даними Державного земельного кадастру є ОСОБА_28, ОСОБА_21, ОСОБА_26, ОСОБА_20, ОСОБА_29; зобов’язати управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області відновити відомості на паперових носіях та в електронній формі щодо земельних ділянок, орендованих ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» та забезпечити перенесення в автоматичному порядку до Державного земельного кадастру цих відомостей щодо земельних ділянок державної власності площею S_2 га та S_1 га; визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, розташованих в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, укладені 31 липня 2013 року між ОСОБА_28 та ОСОБА_30; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_30 на вказані земельні ділянки; зобов’язати управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, власником яких є ОСОБА_30.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.
У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 55, 118 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 16, частини першої статті 21, частини четвертої статті 182, статті 203, частини другої статті 210, статей 215, 328, 348, пункту третього частини першої статті 346, статті 393 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), частин першої, третьої статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», частини третьої статті 152, статей 20, 22, 52, 61, 84, 116, 118, 122, 141, 143, 152, 155 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), статті 20 Закону України «Про оренду землі», статей 5, 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 1.2, 2.8 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету земельних ресурсів України від 2 липня 2003 року № 174, статті 89 Водного кодексу України (далі – ВК України).
Окрім того, товариство зазначає, що суд касаційної інстанції застосував норми Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
На підтвердження своїх доводів ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня та 14 грудня 2011 року, 16 січня, 13 червня, 12 листопада та 21 листопада 2012 року, 10 квітня, 28 травня, 11 вересня, 12 вересня, 2 жовтня, 16 жовтня, 6 листопада та 18 грудня 2013 року, 21 травня, 28 травня, 24 липня, 5 листопада, 26 листопада, 18 грудня та 24 грудня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 6 квітня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» справа розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Суди під час розгляду справи встановили, що розпорядженням голови Київської ОДА від 13 грудня 2004 року НОМЕР_1 земельні ділянки в межах Української міської ради Обухівського району Київської області віднесено до земель рекреаційного призначення й затверджено проект землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок для передачі в оренду ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; земельні ділянки площею S_1 га та S_2 га надано позивачу в оренду на 49 років; доручено Обухівській РДА укласти від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаних ділянок з позивачем.
15 грудня 2006 року між Київською ОДА в особі Обухівської РДА та позивачем були укладені й нотаріально посвідчені договори оренди даних земельних ділянок, договори зареєстровані в Обухівському районному відділі земельних ресурсів.
У подальшому ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» стало відомо, що розпорядженням Обухівської РДА від 2 липня 2008 року НОМЕР_2 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19 громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району.
Розпорядженням Обухівської РДА від 26 серпня 2008 року НОМЕР_3 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19 громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради загальною площею S_3 га.
На підставі вказаного розпорядження ці особи отримали державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею S_3 га.
Згодом на підставі договорів купівлі-продажу земельні ділянки загальною площею S_3 га були відчужені іншим громадянам.
Розпорядженням голови Обухівської РДА від 16 жовтня 2008 року НОМЕР_4 ОСОБА_20, ОСОБА_22, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_21, ОСОБА_23, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_29 був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання належних їм земельних ділянок загальною площею S_6 га з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва.
Розпорядженням голови Обухівської РДА від 20 жовтня 2008 року НОМЕР_7 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок площею S_6 га з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва.
Розпорядженням голови Обухівської РДА від 17 листопада 2008 року НОМЕР_5 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання земельної ділянки ОСОБА_29 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Розпорядженням голови Обухівської РДА від 21 травня 2009 року НОМЕР_6 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни цільового використання земельної ділянки ОСОБА_29 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що оспорювані розпорядження Обухівської РДА за своєю правовою природою є індивідуальними актами застосування норм права, та є такими, що вичерпали свою дію одночасно з їх прийняттям, а тому не підлягають скасуванню. З урахуванням цього не підлягають скасуванню й державні акти, які були видані на підставі вказаних розпоряджень. Крім того, в судовому порядку вже оспорювались зазначені розпорядження й державні акти і рішеннями судів, які набрали законної сили, було встановлено відсутність підстав для їх скасування.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що згоди на вилучення орендованих земельних ділянок ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» не надавало. Розпорядження Київської ОДА про згоду на вилучення зазначених ділянок з користування позивача не приймалось, право користування позивача спірними земельними ділянками відповідно до вимог статей 141, 143 ЗК України не припинялось. Оскільки частину земельних ділянок було передано в оренду товариству, а згодом передано відповідачам, то наявне порушення права користування ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» спірними земельними ділянками, яке підлягає відновленню.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що розпорядження та державні акти, які оспорюються, відповідають вимогам чинного законодавства. У судовому порядку вже оспорювались вищезазначені розпорядження й державні акти і було встановлено відсутність підстав для їх скасування. Окрім того, договори оренди спірних земельних ділянок, укладені 15 грудня 2006 року між ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» та Київською ОДА в особі Обухівської РДА, не відповідають вимогам Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, оскільки вони не місять номера про реєстрацію у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, а саме органу земельних ресурсів – Обухівського районного відділу земельних ресурсів, відбитку гербової печатки й підпису уповноваженої особи.
Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року та 24 грудня 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, у зв’язку з чим розпорядження місцевої державної адміністрації про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельних ділянок, державні акти на право власності на земельні ділянки та договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок підлягають визнанню недійсними та скасуванню;
– в ухвалі від 26 листопада 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, у зв’язку з чим розпорядження місцевої державної адміністрації про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особі підлягає визнанню незаконним та скасуванню;
– в ухвалах від 14 грудня 2011 року, 16 січня 2012 року,
21 листопада 2012 року, 2 жовтня 2013 року та 24 липня 2014 року суд виходив з того, що розпорядження районних державних адміністрацій та рішення органів місцевого самоврядування суперечать актам цивільного законодавства й порушують цивільні права, а тому зазначені рішення, розпорядження та видані на їх підставі державні акти підлягають скасуванню.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 21 ЦК України, частини третьої статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статей, 59, 60, 61 ЗК України, статті 89 ВК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з положенням частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.
Частина друга статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать:
1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти;
2) підземні води та джерела;
3) внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об’єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об’єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об’єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 – 62 ЗК України та статтями 1, 88 – 90 ВК України.
Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об’єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
– для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари – 25 метрів;
– для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів;
– для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.
Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» (далі – Порядок), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 – 54 Закону України «Про землеустрій».
Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами – природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об’єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання й використання.
Отже, прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України
від 19 листопада 2014 року (справа № 6-175цс14).
Відповідно до висновку Дніпровського басейнового управління водних ресурсів щодо погодження вибору місця розташування земельної ділянки від 26 лютого 2004 року НОМЕР_8 земельні ділянки, запропоновані в довгострокове користування на умовах оренди землі ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право», розташовані на двох островах річки Дніпра та входять до прибережної захисної смуги Канівського водосховища.
Згідно з висновком судової-землевпорядної експертизи ДП «Київгеоінформатика» від 15 грудня 2010 року НОМЕР_9 земельні ділянки, передані в приватну власність 19 громадянам на підставі розпорядження Обухівської РДА від 6 серпня 2008 року НОМЕР_3, знаходяться на землях водного фонду в акваторії Канівського водосховища.
Посилання суду касаційної інстанції на те, що ксерокопія зазначеного експертного висновку судової-землевпорядної експертизи не підлягає оцінці судом, оскільки належно не завірена, є передчасним і таким, що не ґрунтується на законі.
Отже суд касаційної інстанції, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, належно не перевірив, чи відносяться спірні земельні ділянки до земель водного фонду та чи мала право районна державна адміністрація змінювати цільове призначення земельних ділянок і передавати їх у власність громадянам відповідно до вимог статей 4, 88, 89 ВК України.
Щодо висновку суду першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що оспорюванні розпорядження Обухівської РДА за своєю правовою природою є індивідуальними актами застосування норм права і є такими, що вичерпали свою дію одночасно з їх прийняттям, а тому не підлягають скасуванню, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.
Отже висновок суду першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що оспорювані розпорядження Обухівської РДА не підлягають скасуванню, є таким, що не ґрунтується на законі.
Окрім того, посилання суду касаційної інстанції на те, що постановою Київського окружного адміністративного суду Київської області від 22 грудня 2011 року та рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2012 року було встановлено законність спірних розпоряджень місцевої державної адміністрації та державних актів на право власності на земельні ділянки, не заслуговує на увагу, оскільки зазначеними судовими рішеннями не було з’ясовано, чи відносяться спірні земельні ділянки до земель водного фонду та чи не порушено право ТОВ «ЦППП «Бізнес і Право» на користування зазначеними ділянками у зв’язку з їх вилученням у товариства. Київський окружний адміністративний суд Київської області у вищевказаній постанові дійшов висновку лише про те, що спірні розпорядження місцевої державної адміністрації як адміністративні акти, що вичерпали свою дію, не можуть бути змінені чи скасовані, а Обухівський районний суд Київської області у зазначеному рішенні дійшов висновку, що оскільки законність розпоряджень місцевої державної адміністрації, на підставі яких видані державні акти, встановлена постановою окружного адміністративного суду, то підстави для скасування державних актів відсутні.
Разом з тим, порівняння ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2012 року,
10 квітня 2013 року, 28 травня 2013 року, 11 вересня 2013 року, 12 вересня 2013 року, 6 листопада 2013 року, 28 травня 2014 року, 5 листопада 2014 року та 18 грудня 2014 року із судовим рішенням, яке переглядається, не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 20 Закону України «Про оренду землі», частини четвертої статті 182, частини другої статті 210 ЦК України, статей 5, 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 1.2, 2.8 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету земельних ресурсів України від 2 липня 2003 року № 174, та не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової підтримки підприємництва «Бізнес і Право» задовольнити.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема, Судді: Л.І. Григор’єва, В.І. Гуменюк, Н.П. Лященко, Л.І. Охрімчук, Ю.Л. Сенін, В.М. Сімоненко

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.