ПОСТАНОВА ВСУ від 25 травня 2017 року № 6-806цс17
Верховний Суд України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В., Охрімчук Л.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Школярова В.Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дніпропетровську, третя особа – Приватне багатогалузеве підприємство «СД», про відшкодування шкоди, одноразової допомоги, моральної шкоди, зобов’язання вчинити певні дії, за зустрічним позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дніпропетровську до Приватного багатогалузевого підприємства «СД», ОСОБА_1 про встановлення факту нещасного випадку невиробничого характеру, скасування запису в трудовій книжці, визнання незаконним рішення, скасування актів та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 6 травня 2011 року,
в с т а н о в и в:
У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську (далі – Відділення) про відшкодування шкоди, одноразової допомоги та моральної шкоди, зобов’язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 зазначав, що з 2000 року знаходився в трудових відносинах з ПБП «СД». На території підприємства 5 листопада 2003 року на ОСОБА_1 було скоєно напад, його було травмовано. Оскільки нещасний випадок пов’язаний з виробництвом, було складено акти за формою Н-1 та Н-5. ОСОБА_1 звернувся до відповідача про виплату грошових коштів, але Відділення не визнало подію нещасним випадком, пов’язаним з виробництвом, та відмовилося оформлювати та сплачувати передбачену законом грошову допомогу.
ОСОБА_1 вважає таку відмову незаконною, просив відшкодувати майнову та моральну шкоду, стягнути одноразову допомогу та зобов’язати відповідача вчинити дії щодо виплати щомісячної страхової допомоги.
Не погоджуючись із позовом, Відділення звернулося до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про встановлення факту нещасного випадку невиробничого характеру, скасування запису в трудовій книжці, визнання незаконним рішення, скасування актів та відшкодування моральної шкоди.
Відділення зазначало, що 5 листопада 2003 року стався напад на ОСОБА_1, його було травмовано, але нещасний випадок не пов’язаний з виробництвом, а акти за формою Н-1 та Н-5 складено незаконно. Відділення просило встановити факт нещасного випадку невиробничого характеру, скасувати запис у трудовій книжці позивача про нещасний випадок на виробництві, визнати незаконним рішення про призначення виплат, скасувати акти за формою Н-1 та Н-5 та відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, позов Відділення задоволено частково: визнано випадок, що стався з ОСОБА_1 5 листопада 2003 року, не пов’язаним з виробництвом; визнано незаконним рішення спеціальної комісії від 16 серпня 2004 року про складання актів Н-1 та Н-5; скасовано акти від 16 серпня 2004 року Н-1 та Н-5; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Відділення 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого та 6 травня 2011 року відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та повернуто касаційну скаргу ОСОБА_1.
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ували суду касаційної інстанції та передати справу для розгляду до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, а саме пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року у справі «Саєнко та інші проти України», яким установлено порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо надмірної тривалості цивільних проваджень.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом.
За змістом частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнивши частково зустрічний позов Відділення, виходив з того, що ОСОБА_1 не довів, що він на час скоєння нападу перебував у трудових відносинах із ПБП «СД» і що саме з роботою на цьому підприємстві пов’язаний напад на нього. Сам напад не є нещасним випадком, пов’язаним з виробництвом, а розслідування кримінальної справи за фактом спричинення тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів не закінчено. Акти за формою Н-1 та Н-5 складено з порушенням порядку їх складання, оскільки розслідування було проведено нелегітимною комісією, з порушенням Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року № 1094.
Суд касаційної інстанції, залишаючи без задоволення клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження та повертаючи йому касаційну скаргу, виходив з того, що наведені заявником причини пропуску строку не можна визнати поважними.
Відповідно до частини першої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом (пункт 3 частини першої статті 355 ЦПК України).
За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон № 3477-IV), Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу дев’ятого частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення Європейського суду з прав людини передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Згідно з рішенням четвертої секції Європейського суду з прав людини у справі «Саєнко та інші проти України» від 23 березня 2017 року та додатками до нього ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву про надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою яких він міг би подати скаргу щодо тривалості провадження.
Рішенням четвертої секції Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року у справі «Саєнко та інші проти України» оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, за пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції та щодо тривалості цивільних проваджень у їх справах, що була несумісною з вимогами щодо «розумного строку», та відсутності ефективних засобів юридичного захисту й постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції; що: a) держава-відповідач протягом трьох місяців має сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці (ОСОБА_1 – 1 тис. 500 євро), які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу; b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року «Саєнко та інші проти України», у якому констатовано надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цим, Верховний Суд України вважає, що немає підстав для скасування судових рішень, оскільки можливість перегляду обумовлюється самим порушенням, встановленим у рішенні Європейського суду з прав людини; повторний розгляд справи не відновить порушених прав ОСОБА_1, викликаних тривалістю цивільного провадження у справі за його позовом та не усуне такого недоліку як відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 3477-IV такі заходи вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, удосконалення механізмів захисту прав людини на національному рівні. Обов’язок держави виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 1 тис. 500 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені згаданим рішенням Європейського Суду з прав людини порушення Конвенції.
Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого та 6 травня 2011 року відмовити.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Н.П. Лященко, Судді: І.С. Берднік, М.Є. Короткевич, О.Ф. Волков, О.В. Кривенда, С.М. Вус, Л.І. Охрімчук, М.І. Гриців, Б.М. Пошва, В.І. Гуменюк, О.Б. Прокопенко, А.А. Ємець, Я.М. Романюк, Т.Є. Жайворонок, В.М. Сімоненко, Г.В. Канигіна, В.Ф. Школяров, Є.І. Ковтюк