Практика ЄСПП щодо відмови від військової служби

Грандрат проти Німеччини (№ 2299/64). Доповідь Комісії від 12.12.1966.
Г-н Грандрат, служитель культури Свідків Ієгова, був “повним відмовником”, тобто бажав отримати звільнення від проходження як військової, так і альтернативної громадянської служби. Він поскаржився на осуду за відмову від проходження альтернативної громадянської служби і стверджував, що став жертвою дискримінації, оскільки католичні та протестантські священики були від такої служби звільнені.
Європейська комісія з прав людини вирішила, що справа торкається статті 9 (Свобода релігії) і стаття 14 (заборона дискримінації) в сукупності зі статтею 4 (заборона примусової або обов’язкової праці). Комісія пришла до висновку, що порушення Конвенції не було, оскільки право на звільнення від військової служби, як така, не передбачено і що кожна держава самостійно вирішує, надавати таке право або ні. Якщо таке право надається, відмовники можуть бути залучені до альтернативної громадянської служби та не мають права на звільнення від неї.

X. проти Австрии (№ 5591/72). Рішення Комісії від 02.04.1973.
Заявник скаржився на його осуд австрійськими судами за відмову від проходження обов’язкової військової служби за релігійними переконаннями (Католицтво).
Комісія визнала скаргу неприйнятною, відзначивши, зокрема, що стаття 4 § 3 (b) Конвенції, відповідно до якої заборона примусової або обов’язкової праці не поширюється на «всяку службу військового характеру, а в тих країнах, в яких визнається правомірна відмова від військової служби на підставі переконання, службу, призначену замість обов’язкової військової служби», свідчить про те, що держави самі вирішують, визнавати чи не визнавати право на відмову від служби на підставі переконань. Якщо таке право визнається, повинна бути передбачена можливість проходження будь-якої альтернативної служби. Стаття 9, розтлумачена в світлі статті 4 § 3 (б), не покладає на держави
обов’язку визнати право на відмову від служби на підставі переконань. Відтак, немає і зобов’язання приймати спеціальні заходи для того, щоб відмовники реалізували своє право на свободу совісті та релігії, якщо останнє має значення для несення військової служби. Таким чином, ці статті не забороняють державам, які не визнають права на відмову від служби на підставі переконань, наказувати тих, хто відмовляється від проходження військової служби.

X. проти Німеччини (№ 7705/76). Рішення Комісії від 05.07.1977.
Заявник, свідок Ієгови, визнаний компетентним органом відмовником на підставі переконань, відмовився від призову на альтернативну громадянську службу. Він був визнаний виним від ухилення від служби та засуджений до чотирьох місяців ув’язнення. Проте йому була надана відстрочка у виконанні вироку для пошуку соціальної роботи в лікарні чи в іншій організації, що звільнило би його від проходження громадянської служби. Заявник на таку роботу влаштуватись не зміг, та в грудні 1976 року вирок вступив в силу. Заявник скаржився на відміну виконання, посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводженню), статтю 7 (покорення виключно на підставі закону) та статтю 9.
Комісія визнала скаргу неприйнятною. Вона вирішила, в тому числі, що, оскільки стаття 4 § 3 (b) прямо визнає, що особа, яка відмовляється від служби на підставі переконань, може бути залучено до громадянської служби замість обов’язкової військової служби, доводиться констатувати, що стаття 9 не передбачає права на звільнення від альтернативної громадянської служби. У відношенні скарги за статтею 7 Комісія підкреслила, що перелік кримінальних правопорушень визначає національний законодавець, і що Конвенція не перешкоджає державам карати тих, хто відмовляється проходити громадянську службу. Приймаючи до уваги строк ув’язнення заявника, відстрочку виконання вироку та умовне звільнення, Комісія не знайшла переконливих аргументів в підтримку його скарг про порушення статті 3 Конвенції.

N. проти Швеції (№ 10410/83). Рішення комісії від 11.10.1984.
Заявник, пацифіст, був засуджений за відмову від проходження обов’язкової військової служби. Про проходження альтернативної громадянської служби він не клопотав. Скаржився в Комісію, він стверджував, що став жертвою дискримінації, так як члени різних релігійних груп звільняються від служби, в той час як філософські переконання, такі як пацифізм, не вважають поважною причиною для звільнення від обов’язкової служби в армії.
Комісія визнала скаргу неприйнятною. Вона не знайшла ознак порушення статті 14 в сукупності зі статтею 9 Конвенції, не вважав дискримінацією той факт, що повне звільнення від військової та альтернативної громадянської служби поширювалось лише на тих осіб, які належали до релігійних громад, що вимагають від своїх членів загальної суворої дисципліни як духовної, так і моральної якості.

Peters проти Нидерландів (№ 22793/93). Рішення Комісії від 30.11.1994.
Г-н Петерс, студент філософського факультету, визнаний відмовником на підставі переконань, був вимушений пройти альтернативну громадянську службу. Оскільки студенти-теологи, в принципі, мають право на звільнення від обох видів служби, він вважав себе жертвою дискримінації.
Комісія визнала скаргу неприйнятною. Погодившись, що питання, заявника, підпадає під дію статті 9, вона, однак, не знайшла ознак порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 9 Конвенції.

Ülke проти Турції (№ 39437/98). Постанова палати від 24.01.2006.
Заявник відмовився проходити військову службу на тій підставі, що був переконаним пацифістом, а отриману повістку він публічно спалив на прес-конференції. З початку він був визнаний виним в підбурюванні призовників від ухилення від військової служби, а після прибуття до військової частини неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за відмову носити військову форму. Майже два роки провів в ув’язнені, внаслідок чого він втік від влади.
Суд встановив порушення статті 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність поводженню), постановив, зокрема, що існуюча нормативна база не передбачала належного врегулювання ситуації, пов’язаних з відмовою від проходження військової служби із-зі переконань. В силу такої особливості законодавства заявник ризикував бути притягнутим до кримінальної відповідальності не обмеженою кількості разів. Таке постійне чергування кримінального переслідування з відбуттям покарання, а також ризик того, що ця ситуація може продовжуватись протягом всього життя заявника, були неспіврозмірні меті домогтися того, щоб заявник відслужив в армії.

Thlimmenos проти Греції (№ 34369/97). Постанова Великої палати від 06.04.2000.
Г-н Флімменос, свідок Іегови, був визнаний винним від проходження служби в армії в той час, коли в Греції не існувало можливості альтернативної служби для осіб, які відмовились від служби на підставі переконань. Декілька років потому йому було відмовлено в призначені на посаду бухгалтера на підставі його переконань, не дивлячись на дуже добрі результати в державному конкурсі на цю посаду.
Суд встановив порушення статті 14 в сукупності зі статтею 9, вважав, що відмова призначити заявника на посаду бухгалтера були неспіврозмірні меті належного покарання для осіб, які відмовились служити своїй країні, оскільки той вже відбув покарання у вигляді позбавлення волі за цей злочин.

Bayatyan проти Арменії (№ 23459/03). Постанова Великої палати від 07.07.2011.
У 2001 році заявник, свідок Ієгови, був призваний до армії. Від проходження військової служби він відмовився, але був готовий пройти громадянську альтернативну. Влада повідомила йому, що оскільки в Арменії немає закону про альтернативну службу, то він зобов’язаний служити в армії. За відмову заявник був засуджений до позбавлення волі. Він скаржився, що його засудження порушило його права за статтею 9. Він вважав, що ц я стаття повинна тлумачитись в світлі сучасних обставин, коли більшість держав-членів Ради Європи визнали право на відмову від проходження служби за переконаннями.
Суд вирішив, що мало місце порушення статті 9. Він підкреслив, що можливість знайти рішення, яке б задовольнило інтереси сторін, існувала, чому була свідченням практика переважна більшість європейських держав. Суд також зауважив, що вирок заявнику був винесений тоді, колі Арменія вже офіційно взяла на себе зобов’язання ввести інститут альтернативної служби.

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.