Позбавлення дитини права користування житлом

Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. (Ч.1 ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК Української РСР).
Члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. (Ч.1 ст.156 ЖК Української РСР). Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім’ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім’ї.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Враховуючи наведене, при розгляді справ про зняття дитини з реєстрації у спірному житлі, де вона зареєстрована зі згоди власника/співвласника, необхідно до суду надавати належні та допустимі докази на підтвердження того, що реєстрація дитини спричиняє їй перешкоди у користування належним їй жилим приміщенням.

Згідно із частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Проживання дитини за місцем проживання своєї матері/батька, яка(ий) є власником частини житла є необґрунтованими, оскільки батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, зокрема щодо забезпечення її права на користування житлом, власником якого він (вона) є.

Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч.2 ст.3 СК України).

Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З огляду на зазначене, факт непроживання дитини у спірній квартирі не може бути підставою для зняття з реєстрації у вказаній квартирі дитини, а право користування жилим приміщенням за малолітньою дитиною надасть їй у майбутньому визначити свої місце проживання самостійно відповідно до положень частини четвертої статті 29 ЦК України.

Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі/будинку не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

Не можуть бути також підставою для позбавлення права на житло малолітньої дитини, власником частини якої є батько останньої, який відповідно до положень статті 360 ЦК України несе нарівні з іншим співвласником тягар утримання житла відповідно до своєї частки доводи про сплату комунальних послуг на утримання житла.

Водночас, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання
дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування (ч.4-5 ст.19 СК України).

(Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 03 квітня 2019 року по справі № 210/1857/15-ц (провадження № 61-9505св18 та в постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 592/152/17
(провадження № 61-17115св18)).

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.