Добровольність та фіктивність шлюбу. Практика ВС

Шлюб – це вільний рівноправний союз чоловіка та жінки укладений з дотриманням порядку та умов встановлених законом, який утворює сім’ю та породжує між чоловіком та жінкою особисті майнові та немайнові права та обов’язки.

Суть шлюбу визначається встановленими суспільними відносинами. Шлюб здійснюється для утворення сім’ї, народження дітей, спільного проживання і утворення спільної власності. Права і обов’язки людей, які вступають в цивільний шлюб, закріплені у законодавстві, яке може бути дуже різним у різних країнах, і яке змінювалося впродовж епох.

Проте не всі дотримуються встановлених суспільством цінностей шлюбу та поплюжать його сутність. І так розглянемо судові рішення щодо добровільності та фіктивності шлюбу.

І. Добровільність шлюбу

(Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладена в Постанові від 21 березня 2019 року по справі № 569/1011/18)

Фабула справи: ОСОБА 1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА 2 про розірвання шлюбу. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА 2 зазначає, що інтереси ОСОБА 1 у шлюбі не були та не є порушеними, навпаки, внаслідок розлучення будуть порушені інтереси її та їх неповнолітнього сина, оскільки зміна матір’ю способу життя тягне за собою зміну способу життя дитини. Вказує, що суди вирішили спір без встановлення фактичних обставин справи, оскільки не задовольнили його клопотання щодо розгляду справи за безпосередньої участі позивача.

Правова позиція Верховного Суду: ст. 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя. Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Висновки: не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги стосовно того, що розірвання вказаного шлюбу порушить інтереси позивача та їх неповнолітнього сина, а тому необхідно відмовити у задоволенні позову, оскільки законом не передбачено примушення особи до збереження шлюбних відносин проти її волі.

ІІ. Доводи, що не можуть бути підставою визнання шлюбу фіктивним

(Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладена в Постанові від 04 березня 2019 року по справі № 522/11172/16-ц)

Фабула справи: ОСОБА 1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА 2 про визнання шлюбу недійсним з моменту реєстрації.

Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Після укладення якого позивач дізнався, що відповідач не мала наміру створювати сім’ю, оскільки справжньою її метою було: отримання реєстрації у місті проживання позивача, продаж житла позивача; отримання відповідної частки коштів для придбання власної квартири; проведення релігійної та цивільної церемонії реєстрації шлюбу та отримання статусу заміжньої жінки для покращення своєї репутації у суспільстві; погашення боргів, заощадження коштів та покращення свого здоров’я.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, в позові відмовлено.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА 1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував докази позивача, які належним чином подано до суду на підтвердження позовних вимог та взяв до уваги виключно доводи відповідача, які належним чином не підтверджено.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що згідно з положеннями ст. 40 СК України шлюб обов’язково визнається недійсним, якщо він зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Верховний Суд бере до уваги, що позов про визнання шлюбу недійсним подано ОСОБА 2 через чотири роки після розірвання шлюбу, що підтверджує висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність і надуманість позовних вимог.

Висновки: правильним і таким, що підтверджений належними доказами, є висновок суду апеляційної інстанції, що позивач не довів відсутності у відповідача реального наміру створити сім’ю і набути прав та обов’язків подружжя. Доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача були продаж житла позивача, отримання відповідної частки коштів для придбання власної квартири, проведення релігійної та цивільної церемонії реєстрації шлюбу та отримання статусу заміжньої жінки для покращення своєї репутації у суспільстві, погашення боргів, заощадження коштів та покращення свого здоров’я, не дає підстав для визнання шлюбу недійсним відповідно до ст. 40 СК України.

Так що любить один одного та будьте щасливими у шлюбі 😉