Час та місце відкриття спадщини

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, зазначений  у  свідоцтві  про смерть,  виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану, або день, з якого вона оголошується померлою.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, – протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини.

Водночас, Цивільним кодексом України встановлюються обмеження щодо повного розпорядження майном особи (спадкодавця) у разі визнання його померлим.

Так, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини.

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Слід зазначити та мати на увазі, що незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред’явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов’язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Часом відкриття спадщини посмертно реабілітованих осіб є день прийняття рішення Національною комісією з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації, яка надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні, про повернення майна реабілітованого або відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги. Коло спадкоємців першої черги визначається на день винесення цього рішення.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи.

Судова практика прийняття спадщини не за місцем її відкриття /Постанова Верховного Суду від 06.11.2019 р. № 483/637/16-ц/ (reyestr.court.gov.ua/Review/85493136)

Суть спору. Позивач після смерті матері на території й за законодавством РФ написав заяву про прийняття спадщини нерухомого майна, незважаючи на те що спадкове майно перебувало на території України й там же відбувалося її відкриття. Крім того, був упевнений у тому, що прийняття спадщини підтверджує факт спільного проживання зі спадкодавцем (ч. 3 ст. 1268 ЦК).

Зі спливом 6 років позивач зіткнувся з проблемами в оформленні права власності на майно й подав позов до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння.    Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідач (його сестра) незаконним шляхом оформив на своє ім’я правовстановлюючі документи на всю спадщину. Позивач зазначив, що у відповідача не було жодних правових підстав для отримання правовстановлюючих документів, тому просив суд визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету сільради; визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності; визнати недійсними й скасувати державні акти на право приватної власності на ім’я відповідача; визнати за ним право власності на житловий будинок і земельні ділянки.

Суд першої інстанції позов не задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що твердження позивача про спільне проживання з матір’ю не підкріплено належними доказами, оскільки витяг із домової книги про реєстрацію за однією адресою не є підтвердженням факту спільного проживання, адже поняття реєстрація й проживання не тотожні. Крім того, суд зазначив, що позивач не мав право звертатися до суду в порядку ст. 392 ЦКУ (власник майна може пред’явити позов про визнання права власності на майно, якщо його не визнають треті особи), тому що позивач не є власником домоволодіння.

Суд апеляційної інстанції скасувала рішення першої інстанції й ухвалила нове, яким позов не задовольнила, але вже з інших підстав. Суд дійшов висновку про те, що відповідач незаконно отримав правовстановлюючі документи на спадщину, але позов не задовольнив, оскільки вважав, що позивач пропустив строки позовної давності без поважних причин.

Позивач подав касаційну скаргу, мотивувавши її тим, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам, які свідчать про незаконність оспорюваних рішень та актів, оскільки померла не мала волевиявлення на відчуження оспорюваної нерухомості. Щодо апеляції позивач наголосив на помилковості висновків суду про пропуск строків позовної давності, оскільки позивач дізнався про порушення свого права не з моменту відкриття спадщини, а коли почав оформлювати документи на право власності.

Позиція Верховного Суду. Колегія частково задовольнила касаційну скаргу. Рішення апеляційного суду скасувала, а рішення суду першої інстанції залишила в силі, виклавши його мотивувальну частину у своїй редакції.

Так, Верховний Суд указав на те, що суд першої інстанції правильно встановив недоведеність фактичного прийняття спадщини позивачем у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦКУ, відповідно не погодився з висновками апеляції.

Крім того, проаналізувавши Конвенцію про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах і ст. ст. 70 – 71 ЗУ «Про міжнародне приватне право», ВС зробив такий висновок: якщо місцем відкриття спадщини є територія України й до складу спадщини включають права на нерухомість, то спадкову справу відкриває нотаріус України із застосуванням законодавства України, а оформлення спадкових прав і видачу свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що перебуває на території РФ, здійснює компетентний орган Російської Федерації, але на підставі та з урахуванням відомостей (коло спадкоємців, які прийняли спадщину, розмір їхніх часток у спадщині тощо), наявних у спадковій справі, заведеній нотаріусом України.

З огляду на це ВС зауважив, що для спадкових правовідносин за правильно визначеним місцем відкриття спадщини не може породжувати правові наслідки факт оформлення спадщини за неправильно визначеним місцем її відкриття.

Тобто в тому разі, якщо відкриття спадщини відбувається на території України, її прийняття на території РФ не спричиняє жодних правових наслідків. Фізична особа має право прийняти спадщину на території України, але тільки в порядку, передбаченому законодавством України.     

Підсумовуючи наведене можна зробити висновок:

  • Поняття зареєстрованого місця проживання та фактичне проживання не тотожні.
  • Фактичне прийняття спадщини в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК необхідно доводити достатніми та належними доказами, а не лише наданням витягу із домової книги.
  • Оформляти право власності на спадщину необхідно одразу після відкриття та прийняття спадщини.
  • У разі відсутності правовстановлюючих документів на майно позов про витребування майна із чужого незаконного володіння у порядку ст. 392 ЦК не подається.
  • Оформлення спадщини можливо тільки за місцем її відкриття.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.