Глава 2 СК «ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ»
Стаття 14. Здійснення сімейних прав
1. Сімейні права є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.
Коментар: 1. Коментована стаття надає особі право здійснювати свої сімейні права самостійно, незалежно від волі інших осіб, на власний розсуд. Лише в окремих випадках, коли у захисті сімейних прав зацікавлено суспільство, ініціатива здійснення та захисту прав членів сім’ї особи належить прокурору чи органу опіки та піклування. Більшість норм СК України сформульовані в якості диспозитивних, тобто вони можуть бути змінені домовленістю сторін. Дані норми встановленні законом на випадок, якщо сторони сімейних правовідносин не побажають самостійно визначати права та обов’язки іншим чином, ніж це передбачено законодавством. Диспозитивні положення особливо проявляються при врегулюванні майнових відносин членів сім’ї.
Здійснення сімейних прав є складовою частиною цивільної дієздатності особи, що полягає в усвідомленні значення своїх дій та можливості ними керувати (ст. 30 ЦК України). Дана здатність виникає у момент народження людини і припиняється у момент її смерті. Суб’єктивне сімейне право – це міра дозволеної поведінки особи, закріплена в юридичних нормах. Це право характеризує певні можливості (свободи), які належать особі як учаснику сімейних відносин і залежать від неї. Володіючи суб’єктивним правом, особа має такі можливості: самій чинити активні дії (право на свої дії); вимагати від інших суб’єктів вчинення певних дій (право на чужі дії); звертатися до держави за захистом, примусове забезпечення свого юридичного права (право на забезпечувальні дії держави).
Сімейні права поділяються на особисті немайнові (наприклад, глави 6, 13, 21 СК України) та майнові права (наприклад, глави 7 – 9, 14 СК України).
Сімейні немайнові права – невіддільні від особистості їх носія, належать конкретній людині та йменуються “особистими”. Нерозривний зв’язок немайнових прав з особистістю їх носія дозволяє відрізнити одного суб’єкта права від іншого, індивідуалізувати людину, зберегти і захистити її неповторність і своєрідність.
Особисті немайнові права взагалі, і в сфері сімейних відносин, зокрема, мають абсолютний характер. Так, людині, їх носію, протистоїть необмежене коло зобов’язаних осіб, кожна з яких повинна утримуватися від порушення цих прав. Якщо у відносних правовідносинах заздалегідь відомі обидва суб’єкти цих відносин, то в абсолютних – відомим є тільки один суб’єкт (носій особистого права), інший суб’єкт або суб’єкти (зобов’язані особи) – невідомі, їх існує невизначена кількість, і кожний з них зобов’язаний не порушувати особистого права, що охороняється законом. І тільки у разі порушення особистого права виділяється з невизначеної кількості зобов’язаних утримуватися від порушення осіб порушник, який і є суб’єктом відповідальності.
Особисті немайнові права позбавлені матеріального (майнового) змісту. Навіть, якщо вторгнення у сферу особистих прав призвело до негативних наслідків економічного характеру для їх носія, особисті права не наповнюються матеріальним змістом.
Поняття особистих немайнових сімейних прав і становить єдність зазначених властивостей (ознак). Особисте немайнове сімейне право – це міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого сімейного життя.
2. За загальним правилом, особа у сімейних правовідносинах бере участь безпосередньо. Однак, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, то застосовується інститут представництва. Ці права будуть здійснювати їх законні представники – батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. За даних обставин дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не втрачає свої права і не передає їх законним представникам. Зазначені представники лише тимчасово здійснюють їх права, на користь та в інтересах дитини або особи, дієздатність якої обмежена.
Стаття 15. Виконання сімейних обов’язків
1. Сімейні обов’язки є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
2. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов’язок особистого немайнового характеру припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання.
Майновий обов’язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун.
3. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов’язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
4. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Коментар: Суб’єктивному сімейному праву кореспондує суб’єктивний сімейний обов’язок. Власне здійснення суб’єктивного права і забезпечується юридичними обов’язками інших суб’єктів (див. також коментар до ст. 14 СК України). Суб’єктивний обов’язок – це міра обов’язкової поведінки зобов’язаного суб’єкта.
Сімейні обов’язки тісно пов’язані з особою їх носія, мають особистісний характер і не можуть бути перекладені на іншу особу. Так, позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати своїх дітей (ч. 2 ст. 166, ч. 4 ст. 170, ч. 2 ст. 242 СК України).
Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов’язок особистого немайнового характеру припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання.
Майновий обов’язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. При цьому, якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов’язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом, або домовленістю (договором) сторін. Отже, сторони мають право передбачити у шлюбному договорі певні негативні наслідки у випадку невиконання чи неналежного виконання сімейного обов’язку одним із подружжя. СК України також передбачає засоби відповідальності, що застосовуються у таких випадках (статті 79, 155, 157, 191, 196 та інші).
Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків
1. Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків.
Коментар: Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК України неповнолітня особа у разі реєстрації шлюбу набуває повної цивільної дієздатності з моменту такої реєстрації. Ще один випадок надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності – це якщо дана особа записана матір’ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35 ЦК України). Неповнолітні батьки мають такі самі права та обов’язки щодо дитини, що й повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно. Тому не слід розглядати положення коментованої статті, як варіант ущемлення сімейних прав таких батьків та перекладення на діда чи бабу обов’язків по вихованню онуків їх неповнолітніх дітей.
Набуваючи повної цивільної дієздатності за вказаних обставин, особи не перестають бути неповнолітніми. Законодавець зобов’язує батьків дбати про дитину до досягнення нею повноліття. Зокрема, вони зобов’язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України), брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (ст. 185 СК України), та виконувати обов’язок баби та діда утримувати онуків, якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (ст. 265 СК України).
Цивільне, сімейне та цивільно-процесуальне законодавство розглядають опікунів та піклувальників нарівні з батьками (усиновлювачами) як представників малолітніх, неповнолітніх, недієздатних та обмежено дієздатних дітей (статті 31, 32, 36, 37, 39 – 41, 292 ЦК України, Глава 19 СК України, статті 29, 39 ЦПК України). Тому дія положення коментованої статті повною мірою розповсюджується й на опікунів чи піклувальників неповнолітніх батьків.
Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків
1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Коментар: 1. Органи опіки та піклування можуть реалізовувати свої повноваження у сімейних правовідносинах або шляхом їх безпосередньої участі, або шляхом звернення до суду.
Можливість безпосередньої реалізації даних повноважень закріплена, зокрема, у таких нормах права:
Надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі в порядку ст. 35 ЦК України.
Призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК України).
Припинення опіки та піклування (статті 77, 76 ЦК України, ст. 250 СК України).
Звільнення особи від повноважень опікуна чи піклувальника (ст. 75 ЦК України, ст. 251 СК України).
Встановлення опіки над майном (ст. 74 ЦК України).
Надання згоди на усиновлення (ст. 221 СК України).
У спорах, що виникають між батьками, щодо управління майном дитини (ст. 177 СК України).
За заявою органу опіки та піклування суд розглядає, зокрема, такі справи:
Про визнання особи недієздатною та про поновлення її дієздатності (ч. 3 ст. 237, ч. 2 ст. 239 ЦПК України).
Про визнання особи обмежено дієздатною та про поновлення її дієздатності (ч. 1 ст. 237, ч. 2 ст. 239 ЦПК України).
Про обмеження прав неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами та про поновлення такого права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття (ч. 5 ст. 32 ЦК України).
Про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України).
Про передачу дитини органу опіки та піклування, у разі позбавлення батьків батьківських прав (ст. 167 СК України).
Див. також коментар до ст. 19 СК України.
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов’язку;
3) припинення правовідношення, а також його анулювання;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;
7) зміна правовідношення;
8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
2. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.
У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування.
5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Коментар: 1, 3. Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи та управління зазначених органів.
Правову основу діяльності органів опіки та піклування складають Конституція України, ЦК України, СК України, Правила опіки та піклування, Закони України “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства в сім’ї” та ін. (див. також главу 19).
Особа має право, але не зобов’язана звернутися попередньо за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Адже ст. 55 Конституції України гарантує кожному право звернення безпосередньо до суду за захистом свого права та інтересу. Тому положення коментованої статті слід розглядати як диспозитивність і ні в якому разі як імперативну вимогу. У разі звернення особи з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
2. Рішення органу опіки та піклування підлягає обов’язковому виконанню, іноді й за допомогою державної виконавчої служби, через 10 днів від часу його ухвалення. У випадку звернення у зазначений термін заінтересованої особи до суду рішення органу опіки та піклування не виконується. Законодавець встановив виняток із цього загального правила. Так, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров’ю дитини орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов’язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом має право звернутися і прокурор (ч. 2 ст. 170 СК України).
4. У ч. 4 коментованої статті законодавець передбачив перелік випадків, коли участь органу опіки та піклування при розгляді справи є обов’язковою:
– щодо участі одного з батьків у вихованні дитини,
– щодо місця проживання дитини,
– щодо позбавлення та поновлення батьківських прав,
– щодо побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав,
– щодо відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на правовій підставі (законі або рішенні суду),
– щодо управління батьками майном дитини,
– щодо скасування усиновлення та визнання його недійсним.
Цей перелік не є вичерпним. Так, справи про усиновлення дітей також розглядаються судом за обов’язкової участі органу опіки та піклування. Закон встановлює дві форми участі даних органів при розгляді зазначених справ: подання до суду висновку про шляхи вирішення спору або шляхом участі їх представників у судовому процесі.
5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Таким чином орган опіки та піклування виконує покладену на нього функцію захисту інтересів суб’єктів сімейних відносин.
6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов’язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Коментар: 1. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частина перша коментованої статті встановлює загальне правило щодо незастосування до сімейних відносин позовної давності.
Водночас законодавець передбачив винятки із загального правила. Так, позовна давність застосовується у таких сімейних відносинах:
– до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК України);
– до вимог про визнання батьківства чи материнства позовна давність застосовується строком у один рік (ч. 2 ст. 129, ч. 2 ст. 139 СК України);
– також однорічний термін позовної давності встановлюється до вимог матері про внесення змін до актового запису про народження дитини (ч. 3 ст. 138 СК України).
2. Перебіг позовної давності за загальним правилом, і у сімейних відносинах у тому числі, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Між тим, СК України у певних випадках застосування позовної давності встановлює особливі правила щодо початку її перебігу. А саме:
– від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про факт батьківства, материнства (ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 139 СК України);
– від дня державної реєстрації народження дитини (ч. 3 ст. 138 СК України);
– від дня, коли особа довідалась про порушення свого права (ст. 72 СК України). У даній статті міститься вказівка на особливості застосування позовної давності при розподілі майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя та порядку її обчислення. Позовна давність буде застосовуватися у такому випадку лише за умови розірвання шлюбу.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Такий договір укладається у письмовій формі. Водночас договірне скорочення строку позовної давності законом забороняється (ст. 259 ЦК України). При застосуванні до сімейних відносин позовної давності будуть враховуватися загальні правила зупинення та переривання її строку. Перебіг позовної давності зупиняється у таких випадках: 1) якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час їх існування. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Також позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Заява про захист сімейного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 267 ЦК України).
Адвокат вирішує справи про поділ спільного майна подружжя, стягнення аліментів на користь дітей або непрацездатними батьками з дітей, поділ житлової площі між членами сім’ї, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, встановлення над дитиною опіки чи піклування, усиновлення дитини. Сучасна судова практика ставить перед адвокатом завдання вирішення низки нових актуальних питань сімейних спорів, наприклад: яким чином поділити не лише побутове майно, але й акції, паї чи частки в капіталі, або які особливості має шлюб, поділ майна, стягнення аліментів з іноземця.