6. Адвокатура України у 1922-1931 роках. Керівні органи адвокатури та їх повноваження. Судова реформа 1922 року. Нормативні акти, що регулювали організацію та діяльність адвокатури України. Порядок набуття статусу адвоката у цей період.

Нові методи господарювання, що стали запроваджуватися в Україні в зазначений період, вимагали реорганізувати й форми діяльності захисників. Крім того, в цей час у їхньому середовищі виявлялися негативні явища: недбайливе ставлення до своїх обов’язків, міжусобні чвари на ґрунті нездорової конкуренції, недосить ретельний добір кадрів. У зв’язку з цим серед практичних працівників юстиції розгорнулася дискусія щодо шляхів реорганізації колегій захисників, у результаті якої сформувалося п’ять точок зору.

Першої дотримувалися ті, хто вважав, що економічні та політичні передумови вимагають скасування існуючого інституту адвокатури й запровадження колегій правозаступників, які б утримувалися виключно за рахунок держави. Представники другої точки зору виходили з тих же передумов, але наполягали, що момент для остаточного одержавлення адвокатури ще не настав, і тому колегії захисників мають бути реорганізовані в інститут державної адвокатури зі скасуванням приватних кабінетів і запровадженням державних адвокатських контор на засадах госпрозрахунку та самоокупності. Автори третьої точки зору вважали, що перетворення адвоката на державного чиновника суперечить основній ідеї адвокатури, однак у зв’язку з необхідністю юридичного обслуговування державних і кооперативних установ доцільно було б створити кооперативні артілі адвокатів із самостійними (артільними) адвокатськими конторами. Прихильники четвертої точки зору, виходячи з економічних передумов, пропонували реорганізувати існуючі юридичні консультації в колективні кабінети захисту, які поступово витіснили б існуючу індивідуальну форму діяльності адвоката. Й, нарешті, п’ята точка зору грунтувалася на доцільності залишення існуючої форми організації колегій захисників, яка цілком себе виправдала. Оптимальною для того часу була точка зору про перехід адвокатури республіки на колективні форми роботи, її дотримувалася більшість членів колегій захисників. Зокрема, представник Харківської колегії Б.Т.Подольський зазначав, що єдиною формою юридичної допомоги, яка відповідає економіці та організації нашої надбудови, на його думку, може бути колективна форма роботи. До речі, наприкінці 1927 р. групою захисників Харківської колегії був створений перший колективний кабінет із 10 чоловік.

Члени Одеської та Луганської колегій захисників пропонували в порядку досвіду розпочати створення колективів, а з часом прийти до єдиного колективу захисників і вбачали за необхідне ліквідувати приватну практику.

12 вересня 1928 р. колегія НКЮ УРСР прийняла постанову «Про реорганізацію колегій захисників», якою було визнано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характерові прикріплення захисників до консультацій і ліквідації приватних кабінетів. Крім того, вводився обов’язковий інститут практикантів. Було передбачено щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників, який належало встановлювати судом і затверджувати Нарком’юстом. Після прикріплення до консультацій членам колегії захисників заборонялося займатися приватною практикою. Плата за послуги членів колегії захисників, згідно з постановою, мала вноситися до консультації й розподілятися між її членами у порядку, встановленому президією колегії. Суми оплати встановлювалися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідальність. Слід наголосити на тому, що, беручи до уваги особливий порядок зарахування до консультацій членів колегій захисників, які ліквідували свої приватні кабінети, колегія НКЮ 1 жовтня 1928 р. затвердила тимчасове, додаткове до діючого, положення про юридичні консультації, до яких прикріплювалися такі члени колегії.

У 1929 р. в Україні відбувалася реорганізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практики.

У новому Положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 р. було передбачено, що колегії захисників перебувають при окружних судах і діють на підставі як цього положення, так і наказів та розпоряджень НКЮ УРСР.

Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затвердив Положення про колективні форми роботи захисників окружних колегій. У межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього розпорядку. Захист у суді член колегії захисників міг здійснювати лише за ордером юридичної консультації або президії колегії. Члени колегії мали право працювати за сумісництвом юрисконсультами. Кошти колегії складалися як із прибутків юридичної консультації, так і з інших надходжень. Члени колегії захисників одержували заробітну плату в порядку, встановленому загальними зборами й затвердженому окружним судом.

За першими підсумками ліквідації приватної адвокатської практики й переходу колегій захисників на колективні форми праці вважалося, що цей досвід певною мірою себе виправдав. На сторінках періодичних правових видань того часу зазначалося, що колективні методи діяльності колегій дали можливість усунути з їхнього складу нездорові елементи (було виключено 14 % загальної кількості членів колегій) ; розширити коло громадян, яким надавалася юридична допомога; сконцентрувати в колективах усю роботу з правового обслуговування державних установ та організацій.

Саме з цього моменту і аж до прийняття Закону України «Про адвокатуру» була встановлена монополія колегій адвокатів на надання юридичної допомоги.

Кількість захисників скоротилася з 3197 чоловік у 1929 р. до 1884 у 1931 р. У чому ж причина? Мабуть, у переході членів колегії захисників на колективні форми роботи, яких певна частина не прийняла; деякої частини захисників позбулися під час проведення перевірки наявного складу колегій тощо. Між тим кількісний стан не вплинув на обсяг юридичної допомоги, збільшувалося навантаження, яке припадало на одного захисника в цей період.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років значну частину членів колегій захисників становили кадри дореволюційної адвокатури. Звідси й високий процент осіб із вищою юридичною освітою, які дістали її ще до революції. Проте майже половина працюючих захисників мали середню й нижчу освіту. В ці роки недостатньо залучалися до колегій жінки. В цілому ж наведені дані про склад колегій захисників певною мірою пояснюють ту недовіру до адвокатури, яка була характерна для цього періоду.

Обсяг роботи колегій захисників після переведення юридичних консультацій на госпрозрахунок збільшився. Це обов’язково пов’язувалось з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансовий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, на масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консультація мала право на одержання приробітку. Для цього створювався фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встановлювався від ЗО до 50 % — залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. При наявності заощадження у розрахунковій частині частина заощадженої суми — від 40 до 60 %, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат — теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподілявся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробітній платі. Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати. Між тим система планування поглинула всі сфери суспільства, у тому числі й адвокатуру. Навіть на початку 90-х років робилися неодноразові спроби з боку державних органів встановлювати фінансові плани колегіям адвокатів, обкладати їх податками та зборами, помилково прирівнюючи роботу адвокатів до різних побутових послуг, що надаються населенню.

Певним логічним завершенням введеної системи госпрозрахунку, зміцненням фінансової бази колегій захисників республіки стало утворення в березні 1933 р. централізованого фонду коштів колегій та прийняття у зв’язку з цим постанови НКЮ «Про централізацію коштів колегії захисників». Це дало можливість поліпшити матеріально-побутові умови членів колегій, їхнє пенсійне забезпечення, організувати безперебійну роботу з надання юридичної допомоги й виплати гарантованої плати. Централізація коштів також сприяла тому, що колегії захисників мали можливість маневрувати фінансовими резервами. Все це дало змогу забезпечити кожен район України юридичною консультацією. Однак кошти колегій захисників в основному були сконцентровані в НКЮ республіки, який не завжди справедливо та об’єктивно ними розпоряджався. У зв’язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 р. був ліквідований. Було підтверджено, що єдиною формою діяльності захисників є колективна. При президії колегії для здійснення своїх завдань утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспекторський, масової роботи, соціально-побутовий, господарської частини, бухгалтерії, на чолі яких стояв член президії.

З викладеного видно, що колегії адвокатів протягом багатьох років зазнавали різних перетворень, які дедалі більше підпорядковували адвокатуру державним органам, посилювали адміністрування, контроль з боку держави. Саме впровадження колективізації в адвокатуру створило для цього найсприятливіші умови.

У жовтні 1932 р. адвокатура України відзначала свій перший ювілей. У зв’язку з цією подією колегія НКЮ прийняла спеціальну постанову про відзначення 10-річчя колегій захисників, якою 27 адвокатів були нагороджені ювілейним знаком «За революційну законність».

Крім того, значна частина адвокатів одержала грамоти НКЮ УРСР. До святкування ювілею була приурочена перевірка роботи колегій. У постанові НКЮ республіки з цього приводу особливо підкреслювалася необхідність посилення юридичного обслуговування виробничої сфери, широкого залучення членів колегій до правовиховної роботи.

У цей час приділялася певна увага підготовці нових кадрів адвокатури, що зумовлювалося зменшенням загальної кількості захисників після переходу на нові форми організації праці. Так, при Одеських юридичних курсах були організовані групи 10-місячної підготовки членів колегій захисників.

Враховуючи, що після прийняття Положення про колективні форми роботи колегій захисників фактично не існувало правил накладення та оскарження заходів дисциплінарного впливу на членів колегії. У листопаді 1933 р. наказом наркома юстиції такий порядок був встановлений. Зокрема, розгляд дисциплінарних справ членів колегії покладався на президію обласної колегії, а скарги на її постанови мали подаватися до президії обласного суду.

Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 26 червня 1934 р. «Про розширення прав Найвищого суду» безпосереднє керівництво колегіями захисників покладено на Найвищий суд, який 4 липня 1934 р. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій. Захисникам гарантувалося 2/3 визначеної і встановленої їм тарифної ставки. Приробіток не міг перевищувати основну ставку. Зберігалося положення, що кожна юридична консультація являла собою госпрозрахункову одиницю.

Підводячи підсумок даному періодові розвитку адвокатури України, слід підкреслити, що перехід колегій захисників республіки на нові, колективні форми діяльності був певним кроком, який мав вирішальне значення для її подальшої історії. Колективні форми організації праці адвокатів, об’єднавши їх, водночас дали змогу посилити втручання в професійну діяльність адвокатів. Нестабільність законодавства, зокрема стосовно адвокатури, не сприяла и зміцненню й подальшому поступові демократичних засад.

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.