Положеннями Конституції України встановлено:
– відповідальність держави перед людиною (стаття 3);
– обов’язок держави забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання (стаття 13);
– право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56);
– обов’язок держави у разі скасування вироку суду як неправосудного з відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (стаття 62);
– обов’язок держави з відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними (стаття 152).
Звертаючись до проблематики врегулювання деліктних відносин з участю держави Україна, Конституційний Суд України в рішенні від 30.05.2001 у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив, зокрема, таке: «…Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов’язків держави (стаття 3, 16, 22 КУ). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків». І далі: «… стаття 152 Конституції України зобов’язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Відшкодовується також державою завдана безпідставним осудженням шкода у разі скасування вироку суду як неправосудного (стаття 62 Конституції України)».
Слід також згадати Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9, в пункті 16 якої вищий судовий орган України звертає увагу на те, що суди повинні суворо дотримуватися передбаченого статтею 56 Конституції України права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Так, згідно із статтею 1173 ЦК, шкода, завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Для розуміння сутності норми, що закріплена статті 1173 ЦК, слід враховувати, що відносини, які регулюються нормами глави 82 ЦК, переважно є так званими деліктними зобов’язаннями (зобов’язальними відносинами) й прямо пов’язані з таким видом цивільно-правової відповідальності як деліктна відповідальність. А отже, застосування положень статті 1173 ЦК в абсолютній більшості випадків пов’язано з притягненням держави Україна та інших суб’єктів публічного права до цивільно-правової відповідальності, а дана проблематика вже неодноразово була об’єктом та предметом науково-практичних досліджень. Власне, сенс закріплення в статті 1173 ЦК процитованої на початку цієї статті норми обумовлений тим, що вона закріплює так званий спеціальний делікт, тобто вказує на спеціальні умови притягнення суб’єктів публічного права до цивільно-правової відповідальності, що мають відмінності від умов генерального делікту (стаття 1166 та 1167 ЦК). Водночас на відміну від, наприклад, положень ч. 2 статті 1167 ЦК, в яких вказується на такі фактичні обставини, як каліцтво внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки чи незаконне засудження, стаття 1173 ЦК є більш загальною й передбачає відшкодування як майнової, так і моральної шкоди, причиною якої є незаконні рішення, дія чи бездіяльність органу державної влади або органу місцевого самоврядування.