2. Історія української адвокатури. Судове представництво в Київській Русі у ІХ-ХІІІ століттях та характерні риси цього представництва.

Адвокатура в Україні як особливий правовий інститут була юридично визначена в реформах 1864 року, однак цьому передував її аналог — судове представництво. У період Київської Русі (ГХ-ХІІІ ст.) роль захисників у судах виконували родичі та добрі знайомі сторін, а в добу зародження писаного систематизованого законодавства і панування звичаєвого права функція захисника зводилася до товариської допомоги, а не професійної діяльності.

Процесуальне представництво в судовому процесі часів Київської Русі репрезентовано у першій писаній пам’ятці звичаєвого права — Руській Правді. Цим нормативним актом, який уже мав риси системи права, керувалися в судовій практиці аж до 1497 р., коли на зміну прийшов Судебник.

За Руською Правдою, сул з усіх світських справ зосереджувався в руках князя як верховного законодавця, правителя й судді, який чинив правосуддя особисто або доручав намісникам. Судовий процес мав змагальний і диспозитивний характер, судочинство було гласним і усним. У справах про злочини, які безпосередньо зачіпали інтереси панівного класу, використовувалися форми розшукового (слідчого) процесу, до якого також вдавалися і в церковній юрисдикції. Давньоруське право не розмежувало кримінальний і цивільний процеси, хоча деякі процесуальні дії могли застосовуватися тільки у кримінальних справах (гоніння сліду, звід). Обидві сторони в процесі називалися позивачами. Поруч із органами місцевого князівського суду існував також суд громади. Його компетенція обмежувалася кордонами й особами громади.

З Руської Правди відомо, що судовий процес починався позовом або «поклепом» з боку позивача, у якому вказувалися правопорушення й обвинувачуваний, і мав дві специфічні процесуальні форми досудової підготовки справи — гоніння сліду й звід. Отримані під час проведення «зводу» і «гоніння сліду» результати ставали підставою для прийняття судового рішення. Система доказів складалася з показань свідків, речових доказів, присяги. Розрізняли дві категорії свідків — видоки й послухи. Важливим доказом вважався результат, отриманий так званим «судом божим», до якого належали судові присяги, різні випробування (ордалії), судовий поєдинок.

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.