2. Історія української адвокатури. Судове представництво в Київській Русі у ІХ-ХІІІ століттях та характерні риси цього представництва.

Адвокатура в Україні як особливий правовий інститут була юридично визначена в реформах 1864 року, однак цьому передував її аналог — судове представництво. У період Київської Русі (ГХ-ХІІІ ст.) роль захисників у судах виконували родичі та добрі знайомі сторін, а в добу зародження писаного систематизованого законодавства і панування звичаєвого права функція захисника зводилася до товариської допомоги, а не професійної діяльності.

Процесуальне представництво в судовому процесі часів Київської Русі репрезентовано у першій писаній пам’ятці звичаєвого права — Руській Правді. Цим нормативним актом, який уже мав риси системи права, керувалися в судовій практиці аж до 1497 р., коли на зміну прийшов Судебник.

За Руською Правдою, сул з усіх світських справ зосереджувався в руках князя як верховного законодавця, правителя й судді, який чинив правосуддя особисто або доручав намісникам. Судовий процес мав змагальний і диспозитивний характер, судочинство було гласним і усним. У справах про злочини, які безпосередньо зачіпали інтереси панівного класу, використовувалися форми розшукового (слідчого) процесу, до якого також вдавалися і в церковній юрисдикції. Давньоруське право не розмежувало кримінальний і цивільний процеси, хоча деякі процесуальні дії могли застосовуватися тільки у кримінальних справах (гоніння сліду, звід). Обидві сторони в процесі називалися позивачами. Поруч із органами місцевого князівського суду існував також суд громади. Його компетенція обмежувалася кордонами й особами громади.

З Руської Правди відомо, що судовий процес починався позовом або «поклепом» з боку позивача, у якому вказувалися правопорушення й обвинувачуваний, і мав дві специфічні процесуальні форми досудової підготовки справи — гоніння сліду й звід. Отримані під час проведення «зводу» і «гоніння сліду» результати ставали підставою для прийняття судового рішення. Система доказів складалася з показань свідків, речових доказів, присяги. Розрізняли дві категорії свідків — видоки й послухи. Важливим доказом вважався результат, отриманий так званим «судом божим», до якого належали судові присяги, різні випробування (ордалії), судовий поєдинок.

1 коментар до “2. Історія української адвокатури. Судове представництво в Київській Русі у ІХ-ХІІІ століттях та характерні риси цього представництва.”

  1. Дуже цікаво було дізнатися про Руську Правду.
    До речі у другому реченні невелика друкарська помилка в римських цифрах (ГХ-ХІІІ ст.).

    Відповіcти

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.