Існують дві точки зору щодо розуміння сутності соціальних та економічних прав людини і громадянина. Зазначають, що багато соціально-економічних прав мають характер принципів, правових стандартів і не забезпечуються безпосереднім захистом у судовому порядку. На підтвердження своєї позиції є положення Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права. Положення першого Пакту підлягають застосуванню без застережень, тоді як Положення другого Пакту реалізуються залежно від матеріальних можливостей держави та поступово. З огляду на другу точку зору таке розуміння соціально-економічних прав суперечить ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а також ст. 8 Конституції України, згідно з якою норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. На відміну від особистих і політичних прав і свобод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними – їх забезпечення вимагає від держави певних дій.
Соціальні права і свободи – це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їх призначення.
До системи соціальних прав Конституція України відносить:
1.Право на соціальний захист
Стаття 46 КУ. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Соціальне забезпечення — це ті види і форми матеріального забезпечення, що надаються на умовах, передбачених законом чи договором, із спеціально створених для цього фондів особам, які через незалежні від них життєві обставини не мають достатніх засобів до існування. Право на соціальне забезпечення (за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника, для виховання дітей тощо) полягає в тому, що держава гарантує надання достатніх коштів громадянам, які через об’єктивні обставини повністю або частково втратили можливість працювати і отримувати винагороду за працю, а також допомоги сім’ям у зв’язку із народженням та вихованням дитини. Це право закріплене у ст. 22 Загальної декларації прав людини. У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (ст. 9) прямо встановлено право на соціальне забезпечення, у тому числі – соціальне страхування. Крім того, це право закріплює ст. 7, в якій проголошується право на задовільне існування. Ст. 10 цього ж пакту закріплює право сім’ї та матері на допомогу по соціальному забезпеченню. Сказане більше стосується права на соціальне забезпечення, ніж права на соціальний захист. Останнє право набагато ширше, регулюється різними галузями права, не має чітко окреслених меж. Тому доцільніше вживати вужче поняття цього права.
Соціальний захист поширюється, насамперед, на громадян України, які внаслідок похилого віку або хвороби самі не можуть забезпечити собі нормальні умови життя. Певні особливості має соціальний захист окремих категорій громадян: військовослужбовців, ветеранів війни і праці, потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС тощо. Названі права дістають свого розвитку в інших статтях Конституції України, що закріплюють право на охорону здоров’я, соціальне забезпечення тощо. Права окремих категорій громадян регламентуються спеціальними нормативно-правовими актами, як приклад, Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін”, “Про судоустрій і статус судів”, “Про прокуратуру”, “Про Національне антикорупційне бюро України”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про зайнятість населення”, “Про загальнообовязкове державне пенсійне забезпечення”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” тощо.
2. Право на житло
Стаття 47 КУ. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Крім того, право громадян на житло закріплює також ст. 1 Житлового кодексу України, це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх
бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Основними формами реалізації конституційного права на житло є: будівництво житла; придбання житла у власність; оренда житла; безкоштовне отримання житла.
3. Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї
Стаття 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Конституція закріплює право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї. Основним елементом, що визначає життєвий рівень громадян, є одержувана ними заробітна плата – винагорода, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган (або особа) виплачує працівникові за виконану ним роботу. На жаль, розмір оплати праці в умовах переходу до ринкової економіки і кризи виробництва не завжди забезпечує достатнього життєвого рівня працівників і їх сімей. З метою гарантування певного розміру оплати працівникам за виконану ними роботу держава в законодавчому порядку встановлює мінімальну заробітну плату. Вона є соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Згідно з Законом України “Про оплату праці” мінімальна заробітна плата в Україні визначається у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості з розрахунку на працездатну особу. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України один раз на рік при затвердженні державного бюджету. В період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Громадянам України надається можливість поповнювати свої доходи шляхом виконання додаткової роботи за сумісництвом. Непрацездатним громадянам (інвалідам, пенсіонерам), сім’ям з дітьми, одиноким матерям та деяким іншим категоріям малозабезпечених громадян надається державна допомога та пільги, що дає певну можливість вирівнювати їх доходи, підносити їх до рівня межі малозабезпеченості. Концепція соціального забезпечення населення України, про яку йшла мова в ст. 46 Конституції, виходить із того, що підтримання життєвого рівня населення в перехідний до ринкової економіки період забезпечуватиметься проведенням цілого ряду взаємопов’язаних заходів, спрямованих як на стимулювання збільшення виробництва споживчих товарів, так і на підвищення доходів громадян. Залежно від темпів зростання споживчих цін, підвищуватиметься мінімальний розмір заробітної плати, пенсій, а також стипендій, розмір грошової допомоги громадянам з мінімальними доходами.
4. Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя {Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2002 від 29.05.2002}.
дякую