Стаття 1 ЦК. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2 ЦК. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі – особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Засади цивільного права – це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що становлять предмет цивільного права.
Стаття 3 ЦК. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини (цей принцип реалізований у положеннях книги другої ЦК «Особисті немайнові права фізичної особи», у ст. 291 «Право на сім’ю», ст. 301 «Право на особисте життя та його таємницю», ст. 311 « Право на недоторканість житла», ст. 312 «Право на вибір роду занять». ЦК, захищаючи приватне життя людини, встановлює у випадках, прямо передбачених законом, допускаються певні обмеження особистих немайновій прав фізичної особи. Прикладом такого обмеження може бути ч. 3 ст. 311 ЦК, яка передбачає, що у невідкладних випадках, пов’язаних з рятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлений інший порядок проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.);
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (Це положення гарантує власникам, що належне їм майно не може бути вилучено на інших підставах, ніж встановлено законом. Непорушність права власності закріплена також у ст. 321 ЦК, якою передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Випадки примусового вилучення майна у власника передбачені ЦК і обумовлені перш за все необхідністю підтримувати публічний (суспільний) порядок, наприклад, у разі викупу земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю (ст. 350), викупу пам’ятки історії та культури (ст. 352), реквізиції (ст.353) тощо);
3) свобода договору (ст. 627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначені умов договору та застосуванні до контрагента заходів цивільно-правової відповідальності. Даний принцип реалізується з урахуванням положень ЦК, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627));
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (Цей принцип реалізується на рівні визначення правосуб’єктності учасників цивільного обороту – фізичних та юридичних осіб. Зокрема ст.50 ЦК передбачене право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, обмеження якого можуть бути встановлені виключно Конституцією України та законами. Оскільки юридичні особи наділені ст.91 ЦК універсальною правоздатністю, то підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні особи, спеціально створені з метою одержання прибутку (підприємницькі товариства), так і непідприємницькі товариства та установи, за умови, якщо спеціальні обмеження не встановлені законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК).);
5) судовий захист цивільного права та інтересу (Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК). Звертаючись до суду за захистом порушеного права, особа може вимагати його визнання, припинення дій, що порушують її права, відновлення становище, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інших способів відшкодування майнової шкоду, відшкодування моральної шкоди, визнання правочину недійсним та інших, передбачених ст.16 ЦК. Перелік способів захисту порушеного чи оспорюваного права не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес й іншим способом, встановленим законом або договором.);
6) справедливість, добросовісність та розумність (Принцип справедливості, добросовісності та розумності у ч.3 ст.509 ЦК розглядається як одна з основних засад виконання зобов’язання. Категорія добросовісності супроводжує регулювання відносин власності (с. 388, 389, 390 ЦК та інші). В якості критерію правочинності дій визнаються моральні засади суспільства (ст. 203 ЦК)).
Структура цивільного права –це систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.
Норма цивільного права – це правило поведінки приватних осіб у сфері цивільного обігу, встановлене їх угодою, корпоративним рішенням, актом законодавства або таке, що випливає з приписів природного права.
Інститут цивільного права може бути визначений як сукупність норм, що регулюють певні групи суспільних відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування тощо).
Підгалузь (розділ) цивільного права – це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов’язальне право, спадкове право тощо).
Перевага цієї позиції полягає в тому, що вона дозволяє уникнути непорозумінь, які можуть виникнути внаслідок вживання однакових термінів (наприклад, “інститут зобов’язань” та “інститут договору”, “інститут спадкування” та “інститут заповідального відказу” тощо).
Відповідно, це впливає на визначення структури цивільного права.
Стаття 4 ЦК. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі – закон).
Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.
4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Стаття 5 ЦК. Дія актів цивільного законодавства у часі
1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Закони України, Укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії цього акта. Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Залежно від кола осіб цивільне законодавство може поширюватися на всіх осіб або може застосовуватися лише до певної групи суб’єктів. Наприклад, дія Закону України “Про захист прав споживачів” щодо прав споживачів поширюється лише на фізичні особи, які визнаються споживачами за умовами цього Закону.
Стаття 6 ЦК. Акти цивільного законодавства і договір
1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Стаття 7 ЦК. Звичай
1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
За загальним правилом звичай і без його формального закріплення виступає джерелом права. Разом з тим він може бути закріплений у відповідному документі. Найбільш поширеним є зібрання торговельних звичаїв, що застосовуються у міжнародному торговельному обороті. Одним з найбільш авторитетних зібрань міжнародних торговельних звичаїв є Правила «Інкотермс», що уточняються та редагуються Міжнародною торговельною палатою у Парижі (ІСС).кожні десять років Міжнародні правила тлумачення торговельних термінів Інкотермс переглядаються і затверджуються їх нова редакція. Нині діє редакція «Інкотерм-2010».
Стаття 8 ЦК. Аналогія
1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин
1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Стаття 10. Міжнародні договори
1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.
2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.