1. Конституція України про діяльність адвокатури. Механізми реалізації цих конституційних положень. Конституційне право на правову допомогу.

Положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Положення частини другої статті 59 Конституції України «для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Механізми реалізації цього конституційного положення встановлено Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, іншими законодавчими актами України, статутами адвокатських об’єднань. Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Механізм реалізації конституційних положень щодо діяльності адвокатури функціонує через зміст, види, принципи адвокатської діяльності, права, обов’язки і відповідальність адвокатів. Конституцією прямо обумовлено виконання адвокатурою в судах та інших державних органах двох функцій – забезпечення захисту від обвинувачення та надання правової допомоги.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, (що здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку), володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років (стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти), склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

На території України адвокатську діяльність може здійснювати адвокат іноземної держави при дотриманні процедур визначених Законом. Так, адвокат іноземної держави, який має намір здійснювати адвокатську діяльність на території України, звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем свого проживання чи перебування в Україні із заявою про його включення до Єдиного реєстру адвокатів України. До заяви додаються документи, що підтверджують право такого адвоката на заняття адвокатською діяльністю у відповідній іноземній державі. Перелік таких документів затверджується Радою адвокатів України.

Несумісною з діяльністю адвоката є робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України “Про запобігання корупції”.

Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі). У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності. Адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, створювати адвокатське бюро (одноособово) або адвокатське об’єднання (декілька адвокатів).

Проте положення про дію в Україні адвокатури як органу для надання правової допомоги не виключає можливості одержання такої допомоги і від особи, яка не має спеціальної професійної підготовки чи юридичної освіти. При цьому щодо обраної в ролі адвоката особи не повинно бути ніяких встановлених законодавством обмежень.

Слід зазначити, що в контексті статті 59 Конституції України поняття «правова допомога» є багатоаспектним і включає в себе консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.

Отже, гарантування кожному права на правову допомогу в контексті статті 59 Конституції України покладається на державу. Такий обов’язок обумовлює необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу. З контексту Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 слова”що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень” означають, що особа не може надавати правову допомогу, якщо це встановлено законом.
Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.

Перешкодою для реалізації права на правову допомогу є малозабезпеченість громадян і, як наслідок, недоступність кваліфікованої правової допомоги. Чинним законодавством не передбачено випадків надання безкоштовної правової допомоги в цивільних та адміністратвиних справах.

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.