Заповіт – це особисте волевиявлення людини щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті. Водночас, заповіт може бути визнаний недійсним у встановленому законом порядку.
Види недійсних заповітів
Цивільний кодекс розрізняє два види недійсних заповітів: нікчемний і оспорюваний.
Нікчемним є заповіт, який складено особою, що не мала права його складати, або який оформлено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Недійсність такого заповіту встановлюється без звернення до суду – нотаріус самостійно відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину у разі виявлення порушення. У разі незгоди з діями нотаріуса заінтересована особа може звернутися до суду з позовом щодо оскарження його дій.
Нікчемними можуть бути визнані такі заповіти: без необхідних реквізитів – підписів, печаток, дати тощо;складені фізичною особою без повної цивільної дієздатності;вчинені через представника; посвідчені особами, які не мали на це повноважень;посвідчені без обов’язкової присутності свідків; секретні заповіти, посвідчені з порушенням вимог; щодо майна, охопленого спадковим договором, за умови, що на момент відкриття спадщини договір діяв; посвідчені на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади не здійснюють свої повноваження.
Оспорюваним є заповіт, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду – якщо буде доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
До обставин, які можуть свідчити про невільне волевиявлення, належать: заповідач не усвідомлював значення своїх дій або не міг ними керувати; заповіт був складений під впливом обману, погроз, насильства або у вкрай складних життєвих обставинах; оформлення заповіту було вимушеним.
У таких випадках суд, на підставі позову заінтересованої особи, може визнати заповіт повністю або частково недійсним.
В постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 369/3186/17 (№ 61-42486св18) (Складення нового заповіту передбачає втрату чинності попереднім заповітом повністю або частково) зазначено: «Аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що: по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту; по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.».
В постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц (№ 61-5921св18) (Усунення від права на спадкування) зазначено: «За змістом статті 1224 ЦК України при вирішенні питання про усунення від права на спадкування має значення сукупність обставин. Підлягають доведенню факти, що спадкодавець перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги (може підтверджуватись медичною документацією), відповідач мав можливість надавати допомогу, проте ухилявся від її надання …».
Обов’язкова частка у спадщині
Чинне цивільне законодавство не дозволяє заповідачу позбавити права на спадкування певне коло осіб, що мають право на обов’язкову частку у спадщині. Якщо ці особи не враховані в заповіті, суд може частково або повністю визнати заповіт недійсним.
До осіб, які мають право на обов’язкову частку, належать: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця; непрацездатна вдова або вдівець; непрацездатні батьки.
Ці особи мають право успадкувати половину частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Їхнє право виникає незалежно від змісту заповіту і діє на момент відкриття спадщини.
В постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 483/597/16-ц (№ 61-5184св18) (зменшення обов’язкової частки у спадщині) зазначено: «Цивільним законодавством не передбачено такого способу захисту цивільних прав, як позбавлення обов’язкової частки у спадщині, а можливе лише зменшення її розміру. Тлумачення аб.2 ч.1 статті 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов’язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України.».
В постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (№ 61-14110св18) (право на обов’язкову частку не входить до складу спадщини) зазначено: «При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не здійснено державну реєстрацію права на спадщину, слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. До складу спадкової маси включається не обов’язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки.».
Оскарження заповіту в суді
Подати позов про визнання заповіту недійсним може особа, права та інтереси якої порушено. Такими особами, наприклад, можуть бути: спадкоємці за законом; спадкоємці за іншим заповітом; особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині; особи, на користь яких складено заповідальне розпорядження.
Позов може бути подано лише після смерті заповідача. Він розглядається судом за місцем відкриття спадщини.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 (провадження № 14-102цс22) (Вирішувалось питання у якій юрисдикції має вирішуватися спір, якщо він однаково пов’язаний з корпоративними та спадковими правовідносинами, аспекти яких також взаємопов’язані в силу заявлених позовних вимог) зазначено: «Визначення юрисдикції зазначеного спору залежить від визначення змісту спірних правовідносин, а саме які спірні правовідносини існують між сторонами: сімейні, спадкові чи корпоративні. Відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими огляду на те, що: такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть; 2) спірні відносини виникли щодо об’єктів, які мають спеціальний правовий режим, що існує лише в
сімейному та спадковому праві –спільне майно подружжя, спадщина. У даному випадку питання перерозподілу часток у статутному фонді ПП є похідним і залежить від вирішення питання про право дружини на 1/2 частки спільної сумісної власності подружжя, а відтак і від визначення часток кожного спадкоємця у спадковій масі після смерті спадкодавця. Відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими, а корпоративні є похідними – розгляд за правилами ЦПК Інший підхід для визначення юрисдикційності спору уможливить вирішення спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій: у господарській –у разі отримання свідоцтва про право на спадщину і реєстрації часток у ЄДРПОУ; і щодо іншого майна –у цивільній юрисдикції, що не допускається і порушує принципи правової визначеності, що прямо заборонено пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.».
Що входить до складу спадщини
Згідно зі ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті і не припинилися внаслідок його смерті.
Це означає, що особа, яка прийняла спадщину, отримує не лише майно спадкодавця, а й і його борги.
Не входять до складу спадщини права й обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, установлені законом; права й обов’язки особи як боржника, передбачені ст. 608 ЦКУ, а саме зобов’язання, які є нерозривно пов’язаними з його особою і у зв’язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
В постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (№ 61-25487св18) (зобов’язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини) зазначено: «Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Перелік зобов’язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов’язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини.».
В постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц (№ 61-3563св18) (Спадкування заборгованості за аліментами) зазначено: «Борг спадкодавця за аліментами стягується за рахунок активів спадкової маси і не є таким зобов’язанням, яке нерозривно пов’язане із особою боржника».
Як перевірити, чи є спадкодавець боржником
На сайті Судової влади України та/або в Єдиному державному реєстрі судових рішень перевірити, чи є спадкодавець учасником судової справи; наявність виконавчих проваджень в Єдиному реєстрі боржників щодо спадкодавця.
Який порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців
Спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців із дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців із дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строк не пізніше шести місяців із дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину або протягом шести місяців із дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, позбавляється права вимоги.
Заборгованість померлого спадкодавця може бути стягнуто зі спадкоємців, які прийняли спадщину, у судовому порядку. Терміни позовної давності за вимогами кредиторів спадкодавця продовжують текти в тому самому порядку, що й до моменту відкриття спадщини.
В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц (№ 61-3014св19) (Належний відповідач у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ) зазначено: «Відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.».
В постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 564/721/16-ц (№ 61-1654св19) (Право вимоги кредитора до спадкоємців про стягнення у межах вартості спадкового майна грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України) зазначено: «В силу положень статті 1282 ЦК України у спадкоємців із прийняттям спадщини виникає обов’язок задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за зобов’язаннями, які існували на час відкриття спадщини. За приписами частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, а тому таке зобов’язання спадкоємців може бути грошовим. За змістом норми статті 625 ЦК України закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання.».
Обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора
Спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Зменшити ринкову вартість спадщини, щоб зменшити пропорційно зобов’язання за боргами, неможливо. Вартість майна, яке перейшло до спадкоємців, межами якої обмежена їх відповідальність за боргами спадкодавця, визначається його ринковою вартістю на час відкриття спадщини незалежно від її зміни надалі.
Прийнявши спадок і боргові зобов’язання, спадкоємець повинен виплачувати борг і відсотки за ним, якщо йдеться про банківський кредит. Причому платити доведеться не з дня прийняття спадщини, а з дня його відкриття, тобто з дня смерті спадкодавця. За невиконання цих зобов’язань зі спадкоємця можуть стягнути відсотки, що підлягають сплаті.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦКУ спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, яка відкривається з дня смерті особи або з дня, з якого її оголошено померлою. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликано протягом строку, установленого для її прийняття.
У разі небажання прийняти спадщину з борговими зобов’язаннями спадкоємець повинен здійснити такі кроки: 1) написати в нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про відмову від прийняття спадщини; 2) у разі претензій кредитора повідомити про свою відмову у прийнятті спадщини.
Часткова відмова від спадщини (у тому числі від її боргової частини), прийняття спадщини з умовою або застереженням не допускається. Тобто спадкоємець може або прийняти спадщину з усім майном і боргами, або не прийняти її взагалі.
Щоб погасити боргові зобов’язання необхідно: повідомити кредитора про смерть боржника та пред’явити копію свідоцтва про смерть; звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини; через шість місяців після смерті боржника вступити у права спадку; врегулювати відносини з кредитором – сплатити борг єдиним платежем чи оформити графік виплат.
В постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц (№ 61-2935св18) (Обставини, які підлягають встановленню при вирішені спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника) зазначено: «При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
– чи пред’явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
– коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
– при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
– при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) (щодо стадії виконання рішення суду та ст.ст. 1281, 1282 ЦКУ): «При вирішенні цієї справи виникли питання стосовно застосування положень статей 1281, 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду, а саме: 1) чи можливе процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника? 2) чи застосовуються положення статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду? 3) який порядок застосування статті 1282 ЦК України щодо визначення меж відповідальності спадкоємців та порядку задоволення вимог стягувача на стадії примусового виконання рішення суду?
Висновки: 1. Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим.
2. При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17(пункт 101)).
3. У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17(пункти 78-79)).».
В постанові від 03.11.2020 , справа № 916/617/17, провадження № 12-48 гс 20 зазначено: «Питання: у разі смерті боржника норми законодавства зобов’язують державного виконавця закінчитивиконавче провадження і правонаступництво щодо фізичної особи у цьому випадку не допускається,але існують протилежні висновки КЦС – що у разі смерті боржника, до якого у кредитора існує грошовезобов’язання, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов’язанні. Оскільки зісмертю боржника зобов’язання з повернення заборгованості включаються до складу спадщини, строкипред’явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цихвимог регламентуються статтями 1281 і 1282 Цивільного кодексу України.
Зроблено висновки:
1. п. 79. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв’язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв’язку зі смертю боржника.
2. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 99 – 101 вказаної постанови повторила висновок про те, що «оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)).
Звідси сплив строків, визначених частиною четвертою статті 1281 ЦК України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. За таких обставин при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника».
3. У пункті 117 згаданої постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України.
4. У пунктах 99-100, 111, 113-114, 117, 158 – 161 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду нагадала, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника (зокрема і заяву про процесуальне правонаступництво чи про заміну сторони виконавчого провадження) лише у межах строків, встановлених статтею 1281 ЦК України. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 ЦК України Южненська міськрада повинна пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).
5. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено правовий висновок про те, що зі смертю боржника його зобов`язання включаються до складу спадщини і відповідно строки пред`явлення вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.»