Звільнення за контрактом

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-86цс17

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Згідно пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

ПОСТАНОВА ВСУ від 22 лютого 2017 року 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі за заявою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, посилаючись на те, що 27 березня 2013 року між ним та Державним агентством України з питань управління державними корпоративними правами та майном, яке в подальшому реорганізовано та утворено Міністерство промислової політики України, укладено контракт НОМЕР_1, згідно з яким його призначено на посаду директора Державного підприємства «Завод Електроважмаш» (далі – ДП «Завод «Електроважмаш»). Термін дії контракту – з 27 березня 2013 року по 26 березня 2018 року. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 січня 2015 року № 61-р функції та повноваження Міністерства промислової політики України передано Міністерству економічного розвитку і торгівлі України.
6 листопада 2015 року з факсимільної копії наказу з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_2 ОСОБА_1 дізнався про своє звільнення з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш». Із цього наказу про звільнення вбачається, що позивача звільнено з підстав, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку з одноразовим грубим порушенням обов’язків, визначених контрактом, у результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки.
Проте, як зазначає ОСОБА_1, йому взагалі не було повідомлено про яке саме одноразове грубе порушення йдеться, зокрема не надано будь-яких актів перевірки діяльності підприємства органом управління чи будь-яких інших документів, які підтверджували б одноразове грубе порушення ним законодавства або обов’язків, передбачених контрактом, чи настання негативних збитків для підприємства.
Позивач вважає, що його звільнення було здійснено в порушення п. 24 наказу Міністерства промислової політики України від 3 вересня 2004 року № 175-д, зокрема без погодження з Харківською обласною державною адміністрацією, оскільки відсутній лист-запит на погодження його звільнення з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш».
Окрім того, про звільнення ОСОБА_1 було повідомлено 6 листопада 2015 року, а з наказом про звільнення він ознайомлений 6 листопада 2015 року о 12:41 год., що свідчить про порушення ст. 47 КЗпП України щодо порядку видачі наказу про звільнення із займаної посади. Також у порушення ст. 149 КЗпП України письмові пояснення в нього не відбиралися.
З урахуванням наведеного позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про своє звільнення з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш»; поновити його на роботі на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» з ІНФОРМАЦІЯ_1; поновити дію контракту НОМЕР_1 від 27 березня 2013 року з керівником підприємства, що є в державній власності, з дати звільнення, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_2 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» з ІНФОРМАЦІЯ_1. Поновлено дію контракту від 27 березня 2013 року НОМЕР_1 з керівником підприємства, що є в державній власності, з дати звільнення ОСОБА_1, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі піддано негайному виконанню.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року скасовано, рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року залишено в силі.
У поданій заяві Міністерство економічного розвитку і торгівлі України просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статей 21, 36, 40, 41, 148, 149 КЗпП України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Міністерства економічного розвитку і торгівлі України – ОСОБА_2 на підтримання заяви, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 27 березня 2013 року між Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном і ОСОБА_1 укладено контракт НОМЕР_1, що є у державній власності, згідно з яким позивача призначено на посаду директора ДП «Завод «Електроважмаш» на термін з 27 березня 2013 року до 26 березня 2018 року.
Додатковою угодою НОМЕР_3 від 29 серпня 2014 року внесено зміни до зазначеного контракту, з якої вбачається, що Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном реорганізовано та створено Міністерство промислової політики України, а тому в тексті контракту слова «Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном» замінено словами «Міністерство промислової політики України».
Наказом Міністра економічного розвитку і торгівлі України НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.
15 жовтня 2015 року рішенням Печерського районного суду м. Києва в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, цей наказ визнано незаконним та скасовано, поновлено позивача на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» із 27 серпня 2015 року.
На виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 наказом НОМЕР_5 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_1 було поновлено на посаді директора ДП «Завод «Електроважмаш» із 27 серпня 2015 року.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_2 позивача звільнено із займаної посади з підстав, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку з одноразовим грубим порушенням законодавства чи обов’язків, передбачених контрактом, у результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки, у зв’язку з порушенням порядку здійснення розрахунків у іноземній валюті. При цьому підставою для звільнення позивача з посади стали доповідна записка заступника міністра ОСОБА_4, матеріали Державної фіскальної служби України (вх. № 03/56055/3-15 від 18 вересня 2015 року, № 03/61538 від 25 вересня 2015 року), довідка від 4 листопада 2015 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2013 року № 818 «Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради Міністрів АРК, головами місцевих і державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203» затверджено Порядок погодження з головою Ради міністрів АРК, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Листом від 4 листопада 2015 року Міністр економічного розвитку і торгівлі України звернувся до Голови Харківської обласної державної адміністрації з проханням погодити в одноденний термін звільнення позивача з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш» з підстав, передбачених контрактом. Оскільки відповідного погодження від Голови Харківської обласної державної адміністрації на звільнення позивача із займаної посади відповідачем не отримано, про що вказали безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача, то суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам закону та повинен бути скасований.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність погодження на звільнення позивача з Харківською обласною державною адміністрацією не є безумовною підставою для поновлення позивача на роботі з огляду на те, що таку підставу не передбачено ні ст. 36 КЗпП України, ні умовами укладеного сторонами контракту. За своєю суттю така згода має характер рекомендації та не може бути визначальною при вирішенні питання про звільнення за наявності порушення, яке конкретно зазначене в контракті підставою для звільнення.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, касаційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам закону та повинен бути скасований, оскільки відповідачем не доведено, що при звільненні позивача приписи статей 36, 40, 47, 149 КЗпП України було виконано, письмові пояснення в позивача не відбирались, з наказом про звільнення він був ознайомлений лише 6 листопада 2015 року. Окрім того, відповідного погодження від Голови Харківської обласної державної адміністрації на звільнення позивача із займаної посади відповідачем не отримано, про що вказали безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача.
У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року та від 15 червня 2011 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою трудового договору, а його розірвання не є дисциплінарним стягненням. Таким чином, положення статей 148, 149 КЗпП України, на порушення яких як на підставу поновлення позивача на роботі зіслалися суди, на спірні правовідносини не поширюється. Окрім того, судами помилково застосовано Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (зі змінами), хоча позивач прийнятий на роботу на підприємство державної форми власності й належало застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», порушень якого при розірванні контракту з ОСОБА_3 не встановлено.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року суд виходив з того, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом – п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв’язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 149 КЗпП України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов’язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за результатами проведення планової документальної перевірки ДП «Завод «Електроважмаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року ДП «Завод «Електроважмаш» донараховано 4 458,3 грн., у тому числі пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності 2 666, 8 грн., які сплачено ДП «Завод «Електроважмаш» до бюджету.
Відповідно до пп. «б», «з» п. 26 контракту № 2 від 27 березня 2013 року, укладеного між сторонами, керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Міністерства промислової політики України в односторонньому порядку з дати, вказаної в наказі про його звільнення, у тому числі за пропозицією органу виконавчої влади, до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов’язків, передбачених контрактом, у результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки; у разі порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті (а.с. 21, т. 1).
Ураховуючи зазначене, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що керівник ДП «Завод «Електроважмаш» ОСОБА_1 порушив порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, унаслідок чого було нараховано та сплачено підприємством пеню в розмірі 2 666, 8 грн.
Також суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України, на
порушення якої як на підставу поновлення позивача на роботі посилався суд першої інстанції, на спірні правовідносини не поширюється.
Окрім того, помилковим є висновок судів першої та касаційної інстанцій, що відсутність погодження від Голови Харківської обласної державної адміністрації на звільнення позивача є безумовною підставою для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі, з огляду на наступне.
Згідно з пунктами 16, 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.
Відповідно до п. 6. постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2013 року № 818 «Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 203» повідомлення про погодження або вмотивовану відмову в погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи.
У разі коли протягом 5 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову в погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.
У справі, рішення в якій переглядаються, судом установлено, що листом від 4 листопада 2015 року Міністр економічного розвитку і торгівлі України звернувся до Голови Харківської обласної державної адміністрації з проханням погодити в одноденний термін звільнення позивача з посади директора ДП «Завод «Електроважмаш» з підстав, передбачених контрактом.
Відповідного погодження від Голови Харківської обласної державної адміністрації на звільнення позивача з займаної посади відповідачем не отримано, відтак з урахуванням п. 6 вищезазначеної постанови пропозиція вважається погодженою.
Разом з тим, судом не було надано оцінки доводам позивача щодо відсутності обов’язкового погодження Кабінетом Міністрів України звільнення ОСОБА_1 з посади керівника підприємства, що є в державній власності й віднесено згідно з додатком 2 до вказаної постанови до першої номенклатурної групи. Також не встановлено середньооблікової чисельності штатних працівників на момент звільнення позивача, від чого залежить, чи обов’язковим є погодження Кабінету Міністрів України на звільнення ОСОБА_1.
Оскільки до повноважень Верховного Суду України не віднесено встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк, Судді: В.І. Гуменюк, Н.П. Лященко, Л.І. Охрімчук, В.М. Сімоненко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.