Згода на укладення договору та відчуження без згоди одного з подружжя

І. Щодо обов’язковості надання згоди другим з подружжя на укладення договору

(Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладена Постанові від 08 квітня 2019 року по справі № 638/4452/16-ц)

Фабула справи: ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа – приватний нотаріус, про визнання правочину недійсним, посилаючись на те, що вона перебуває з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі. Її чоловік здійснює підприємницьку діяльність та надає послуги із штукатурних, малярних та інших робіт із завершення будівництва. Без документального підтвердження факту неякісного проведення ремонтних робіт з укладання плитки на підлозі нежитлових приміщень та посилання на ці документи між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як фізичною особою було укладено договір про відшкодування заподіяної шкоди, посвідчений приватним нотаріусом. Вказаний договір виходить за межі дрібного побутового і передбачає відчуження ОСОБА_6 грошових коштів або майна у випадку його примусового виконання, що порушує її права на спільне сумісне майно подружжя та інтереси сім’ї. Крім цього, нотаріус не мала права посвідчувати оспорюваний правочин без її згоди як дружини. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсним вказаний договір.

Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що жодним нормативним актом не передбачена необхідність надання згоди одного з подружжя на укладення договору про відшкодування майнової шкоди. Тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Рішенням апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення районного суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших підстав. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що договір про відшкодування майнової шкоди не є правочином щодо розпорядження спільним майном подружжя, а тому вимоги ст. ст. 63, 65 СК України, ст. 369 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини. При укладенні оспорюваного договору було дотримано загальних вимог цивільного законодавства, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 вважає, що суди не встановили наявність факту цивільно-правових відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки в матеріалах справи відсутні договір будівельного підряду, акт прийняття робіт, накладні на придбання та доставку будівельних матеріалів. Судами не взято до уваги, що ОСОБА_5 не є власником нежитлових приміщень, в яких проводилися ремонтні роботи. Оспорюваний правочин є удаваним. Прийнявши пропозицію укласти удаваний правочин, ОСОБА_6 зобов’язався передати грошові кошти, набуті під час шлюбу, а отже розпорядився спільним майном подружжя без її згоди та не в інтересах сім’ї.

Правова позиція Верховного Суду: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об’єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з’ясована окремо.

Висновки: для укладення договору про відшкодування шкоди отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки той з подружжя, хто укладає такий договір, не розпоряджається їх спільним майном, він стає учасником зобов’язальних правовідносин.


П’яний чоловік приповзає додому з гулянки. Жінка зустрічає його з мітлою в руках. Чоловік падає на коліна й у сльозах просить: — Марусю, не відлітай! Це було востаннє!

ІІ. Щодо поділу спільного майна, відчуженого без згоди одного із подружжя

(Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладена в Постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 642/8107/І1-ц)

Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила: встановити факт її проживання з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу; визнати спільною сумісною власністю подружжя майно: автомобіль, квартиру, приміщення; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину наведеного майна; стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру. Ухвалою апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено. Рішення суду залишено без змін.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що відмовляючи в стягненні компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, суд не дав жодної правової тому факту, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем в період розгляду справи про поділ майна, без згоди позивача, кошти, отримані від відчуження транспортного засобу не були поділені між подружжям.

Правова позиція Верховного Суду: вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У ході судового розгляду судами було встановлено, що до реєстрації шлюбу ОСОБА_2 у власності мав автомобіль Hyundai Accent, за рахунок коштів отриманих від продажу якого ним було придбано спірний транспортний засіб. Разом із тим, суд не зазначив, якими саме доказами це підтверджено.

Відмовляючи у стягненні компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, суд виходив із того, що спірний автомобіль було відчужено подружжям у період знаходження їх у шлюбі. Належних та допустимих доказів з приводу того, що спірний автомобіль було продано відповідачем без згоди позивача та, що відповідач діяв не в інтересах сім`ї суду надано не було, тому поділу даний автомобіль не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

У справі, яка переглядається, встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду, що набрало законної сили 17 листопада 2014 року, яким установлено, що відносини притаманні подружжю сторони не підтримують з осені 2013 року. Відчуження ОСОБА_2 спірного автомобіля відбулось 30 вересня 2014 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 давала згоду на відчуження спірного транспортного засобу.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Висновки: за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке отримане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Зважаючи на те, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, тому до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, а не сам транспортний засіб.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.