Загальні аспекти виконання судового рішення

Конституцією України проголошується, що судове рішення є обов’язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення у цивільному процесі

Суд допускає негайне виконання рішень у справах про:
– стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць;
– присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
– відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць;
– поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
– відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
– розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
– примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;
– встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України;
– надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;
– видачу або продовження обмежувального припису.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Крім того, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), – встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Виконання рішення суду у господарському процесі
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених ГПК України, ухвала суду є виконавчими документами.

Виконання судового рішення в адміністративному процесі
Негайно виконуються рішення суду про:
– присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів — у межах суми стягнення за один місяць;
– присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби — у межах суми стягнення за один місяць;
– поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
– припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
– уточнення списку виборців;
– усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;
– накладення арешту на активи, що пов’язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
– інші випадки, встановлені КАСУ.

У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб’єктів владних повноважень можуть бути покладені обов’язки щодо забезпечення виконання рішення.

Для забезпечення належного виконання судового рішення у адміністративному процесуальному законодавстві передбачено інститут судового контролю.

Так, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 382 КАС України визначено, що за наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, штраф за невиконання судового рішення накладається на керівника суб`єкта владних повноважень незалежно від того чи залучався такий керівник як відповідач при його прийнятті (постанова КАС ВС від 18.07.2019 у справі № 813/213/17).

А відповідно до частини сьомої статті 382 КАС України сплата штрафу не звільняє від обов’язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов’язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.

Також з урахуванням ухвали Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 800/592/17 клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення може бути подано і після ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини восьмої статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця).

Якщо має місце протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, пов’язаних з невиконанням судового рішення у справі, позивач має право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, а не з окремим новим позовом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Судове рішення може бути виконано в добровільному або в примусовому порядку.

Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та на приватних виконавців.

Обмеження щодо можливості виконання приватним виконавцем певних категорій рішень встановлено статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою приватний виконавець, серед іншого, не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Водночас, на обов’язковість та забезпечення виконання судового рішення неодноразово звертав Європейський суд з прав людини, зокрема, що держава зобов’язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (Рішення у справах «Півень проти України» та «Фуклев проти України).

Кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення
Статтею 382 Кримінального кодексу України встановлена відповідальність за невиконання судового рішення, тобто умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, або ті самі дії, вчинені службовою особою, або вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, або умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України, караються штрафом або позбавленням волі.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 вказаного Кодексу, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акту – це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акту, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу. (правовий висновок Верховного Суду по справі 319/841/16-к)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.