ВСУ: вирішення колективних трудових спорів в судовому порядку законодавством України не передбачено

ПОСТАНОВА ВСУ від 07 червня 2017 року № 3-115гс17

Судова палата у господарських справах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши заяву первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів публічного акціонерного товариства “АрселорМіттал Кривий Ріг” (далі –ПАТ “АМКР”) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01 грудня 2016 року у справі № 904/3267/15 за позовом первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ “АМКР” (далі – позивач) до ПАТ “АМКР” (далі – відповідач-1), первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України ПАТ “АМКР” (далі – відповідач-2) про стягнення суми,

в с т а н о в и л и:
У квітні 2015 року позивач звернувся до господарського суду із позовом до відповідача-1 про:
– визнання протиправними дій відповідача-1, зокрема невиконання вимог пункту 6.1.5 Колективного договору ПАТ “АМКР” та неперерахування на розрахунковий рахунок позивача у повному обсязі коштів для придбання санаторно-курортних путівок;
– зобов’язання відповідача-1 перерахувати на розрахунковий рахунок позивача 960 210,36 грн недорахованих коштів для придбання згідно з пунктом 6.1.5 Колективного договору ПАТ “АМКР” санаторно-курортних путівок за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року включно.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що відповідач-1
з 01 січня 2010 року до 01 січня 2013 року, порушуючи обов’язки, передбачені Колективним договором, ПАТ “АМКР” не у повному обсязі перерахував на розрахунковий рахунок профспілкового комітету позивача кошти для своєчасної оплати вартості путівок на санаторно-курортне лікування в межах коштів, виділених ним для цієї мети.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2015 року порушено провадження у справі № 904/3267/15, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено відповідача-2.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Після нового розгляду справи № 904/3267/15 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 27 вересня 2016 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року скасовано. Позов задоволено.
Постановою Вищого господарського суду України від 01 грудня
2016 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2016 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року скасовано. Провадження у справі припинено.
У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України
від 01 грудня 2016 року у справі № 904/3267/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), позивач, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі – ГК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 01 грудня 2016 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 27 вересня 2016 року.
Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 17 лютого 2014 року
у справі № 904/1655/13-г, від 28 квітня 2009 року у справі № 13/178 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2015 року у справі № 6-4812ск15, в яких, на думку заявника, суди, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшли протилежного висновку щодо відповідності суб’єктного складу сторін господарського спору та характеру спірних правовідносин вимогам статті 1 ГПК.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.
У справі, що розглядається, судами встановлено, що 02 січня 2007 року між відповідачем-1 (від імені та в інтересах власника) та відповідачем-2
(від імені та в інтересах трудового колективу ПАТ “АМКР”) укладено Колективний договір на 2007–2008 роки.
Відповідно до пункту 6.1.5 розділу 6 “Соціальний розвиток колективу” Колективного договору ПАТ “АМКР” власник зобов’язується перераховувати на розрахунковий рахунок профспілкового комітету підприємства щоквартально, але не пізніше 15-ти днів до початку кварталу, наступного за звітним, фінансові кошти з метою своєчасної оплати вартості путівок на санаторно-курортне лікування в межах коштів, виділених із цією метою. За змістом цього ж пункту Колективного договору розподіл і реалізація путівок здійснюються профспілковим комітетом підприємства.
Колективний договір вступає в силу з 01 січня 2007 року, його дія поширюється на всіх працівників ПАТ “АМКР”, що обліковуються у складі підприємства, та діє до прийняття Колективного договору на 2009 рік (розділ 10 Колективного договору ПАТ “АМКР”). Доказів припинення дії спірного Колективного договору у зв’язку з укладенням нового договору такого роду матеріали справи не містять.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем-1 його зобов’язань, передбачених пунктом 6.1.5 розділу 6 “Соціальний розвиток колективу” Колективного договору, щодо позивача, а саме недотримання відповідачем-1 вимог щодо рівності профспілкових організацій при виконанні пункту 6.1.5 Колективного договору, зокрема перерахуванні позивачеві коштів для придбання путівок на санаторно-курортне лікування у меншій сумі з розрахунку на одного члена профспілкової організації, ніж іншій профспілковій організації, що діє на підприємстві, яка у справі є відповідачем-2, що і є причиною виникнення спору.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив із того, що ні Колективним договором ПАТ “АМКР”, ні чинним законодавством України не передбачено розміру та порядку розподілу коштів для придбання санаторно-курортних путівок для працівників. Суд також дійшов висновку, що між позивачем і відповідачем-2 взагалі немає будь-яких правовідносин.
Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в результаті спільних неправомірних дій відповідача-1 та відповідача-2 позивач недоотримав для членів своєї профспілки за період
із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року кошти на придбання санаторно-курортних путівок у сумі 960 210,36 грн, які підлягають стягненню з відповідачів солідарно. Також апеляційний суд зазначив, що позов у частині визнання неправомірними дій відповідача-1, зокрема невиконання вимог пункту 6.1.5 Колективного договору ПАТ “АМКР” та неперерахування на розрахунковий рахунок позивача в повному обсязі коштів для придбання санаторно-курортних путівок, підлягає задоволенню, оскільки, виділяючи цільові кошти на придбання санаторно-курортних путівок, відповідач-1 згідно з частиною першою статті 5, статтею 15 Закону України “Про колективні договори і угоди” повинен був контролювати правомірність використання цих коштів.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України припинив провадження у справі, виходячи із того, що Колективний договір ПАТ “АМКР” не регулює господарські відносини між суб’єктами господарювання, а спрямований на регулювання трудових і соціально-економічних відносин між роботодавцем і працівниками. Отже, спірні правовідносини не мають характеру господарських, тому цей спір не підвідомчий господарському суду, а відтак вирішення спору по суті господарськими судами першої та апеляційної інстанцій та ухвалення ними рішення і постанови по суті спору є помилковим.
У справі № 13/178, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції при вирішенні спору про стягнення заборгованості з відрахувань на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу зазначив, що предметом позову є стягнення із суб’єкта господарювання як роботодавця заборгованості з відрахувань на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, а підставою позову – невиконання відповідачем своїх зобов’язань з здійснення таких відрахувань. Ці зобов’язання випливають із положень частини третьої статті 3 ГК, оскільки їх виконання спрямоване на створення та підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування профспілки як не господарюючого суб’єкта, що здійснюється за участю суб’єкта господарювання (відповідача), та є господарчим забезпеченням діяльності позивача.
У справі № 904/1655/13-г, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції при вирішенні спору про визнання недійсними пунктів колективного договору зазначив, що спірні правовідносини підвідомчі господарському суду, оскільки питання визначення організаційної структури, встановлення чисельності працівників і штатного розпису підприємства належать до організаційно-господарських повноважень суб’єкта господарювання та регулюються господарським законодавством (відповідно до статті 3 ГК).
Крім того, у справі № 6-4812ск15 за позовом первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ “АМКР” до первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України ПАТ “АМКР”, ПАТ “АМКР” про повернення фінансових коштів, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.
Згідно зі статтею 3 ГК під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду за наступних умов: учасники спору є суб’єктами господарювання; між ними виникли господарські відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, ГК, іншими актами господарського і цивільного законодавства, тобто спір має господарський характер.
Згідно з статтею 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема трудові відносини.
За змістом статті 1 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки – добровільне об’єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.
Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (стаття 2 зазначеного Закону).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про колективні договори і угоди” колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до статті 10 Кодексу законів про працю України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
З огляду на викладені положення законодавства, враховуючи суть спору, який виник із колективного договору, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку, що Колективний договір ПАТ “АМКР” господарські відносини між суб’єктами господарювання не регулює, а спрямований на регулювання трудових і соціально-економічних відносин між роботодавцем і працівниками.
Оскільки спірні правовідносини не мають характеру господарських, касаційна інстанція правомірно вважає, що цей спір не підвідомчий господарському суду, а отже вирішення спору по суті господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, ухвалення ними рішення та постанови по суті спору є помилковим, тому доводи скарги відповідача-2
є обґрунтованими.
Крім того, в ухвалі Верховного Суду України від 07 травня 2009 року у справі № 6-22269св08 висловлено правову позицію, що розбіжності, які виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень згідно з статтею 2 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” визначено як колективний трудовий спір (конфлікт). Цим же Законом установлено окремий (позасудовий) порядок вирішення колективного трудового спору, який передбачає формування вимог найманих робітників до роботодавця у їх задоволенні, вирішення колективного трудового спору примирною комісією. Можливість судового порядку розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” не передбачена, крім визначених законом випадків. Цей законодавчий акт передбачає примирно-третейську процедуру та систему організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
Відтак, колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, – це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору, виконання колективного договору або його окремих положень.
Оскільки при трудових конфліктах має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, то в такому разі застосовується примирно-третейський порядок їх вирішення.
Безпосереднє вирішення у судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, крім випадків, зазначених у статтях 23, 25 Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, частині п’ятій статті 20, частинах другій, четвертій статті 42 Закони України “Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності”.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії ПАТ “АМКР”, зокрема невиконання вимог пункту 6.1.5 Колективного договору ПАТ “АМКР” за неперерахування на розрахунковий рахунок позивача у повному обсязі коштів для придбання санаторно-курортних путівок, та зобов’язати відповідача-1 перерахувати на розрахунковий рахунок позивача 960 210,36 грн недорахованих коштів для придбання згідно з пунктом 6.1.5 Колективного договору ПАТ “АМКР” санаторно-курортних путівок за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року включно.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції про припинення провадження у справі є законним та обґрунтованим, оскільки конфлікт, який виник між сторонами, є колективним трудовим спором відповідно до статті 2 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, а відтак розгляду цього спору в судовому порядку законодавством України не передбачено.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам закону.
Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
З огляду на викладене заява позивача про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 904/3267/15 задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 6 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів”
від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:
У задоволенні заяви первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів публічного акціонерного товариства “АрселорМіттал Кривий Ріг” відмовити.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий А.А. Ємець, Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко, В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук, Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.