Без рубрики

ВСУ щодо визначення малозначності діяння

ПОСТАНОВА ВСУ від 24 грудня 2015 року у справі № 5-221кс-15

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф.,  Пошви Б.М., Школярова В.Ф., за участю начальника Управління підтримання державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року,

установила:
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 серпня 2014 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні, передбаченому частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК), і виправдано на підставі частини другої статті 11 КК, пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 обвинувачувався у замаху на крадіжку чоловічого станка для гоління вартістю 229 грн. 99 коп., який він намагався винести з торгового центру «Новус» у м. Тернополі 8 червня 2014 року, але був затриманий працівниками охорони.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_1, хоча формально і містять ознаки діяння, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, оскільки не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди власнику зазначеного майна (ТОВ «Новус-Україна»). Прийняте рішення суд обґрунтував врахуванням: обстановки вчиненого діяння, факту затримання ОСОБА_1 працівниками охорони, поведінки затриманого, який без заперечень пройшов до службового приміщення і добровільно видав майно, яке намагався украсти, вартістю зазначеного майна.
Апеляційний суд Тернопільської області скасував виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 і своїм вироком від 5 листопада 2014 року визнав останнього винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, та призначив йому 850 грн. штрафу.
Касаційний суд – колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 червня 2015 року зазначений вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
У заяві про перегляд справи Верховним Судом України засуджений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного і вирок апеляційного судів, а кримінальне провадження – закрити. Твердить, що він зробив тільки спробу викрасти з торгового центу чоловічий станок для гоління. Вважає, що на такі дії поширюється положення частини другої статті 11 КК, і тому він не має нести кримінальну відповідальність. У таких випадках, наголошує заявник, касаційний суд приймав рішення про закриття кримінальних проваджень із підстав малозначності.
Так, в ухвалі від 19 лютого 2013 року касаційний суд погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про закриття на підставі частини другої статті 11 КК кримінальної справи про обвинувачення особи у вчиненні 5 березня 2012 року з території підприємства невдалої спроби крадіжки металевої арматури вартістю 158 грн. 10 коп.. Касаційний суд констатував, що дії особи, хоча формально і містять ознаки діяння, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною першою статті 185 КК, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, оскільки істотної шкоди підприємству не заподіяли.
Ухвалою від 19 березня 2015 року касаційний суд скасував вирок апеляційного суду про засудження особи за частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК за вчинення у липні 2014 року з приміщення торгового центру невдалої спроби крадіжки продовольчих товарів на суму 193 грн. 47 коп., та закрив кримінальне провадження на підставі частини другої статті 11 КК. Касаційний суд дійшов висновку, що вчинене діяння, хоча формально й містить ознаки кримінального правопорушення, однак є малозначним, оскільки внаслідок спрямованості умислу засудженого на викрадення лише зазначених у вироку товарів на суму, що незначно перевищує встановлений законодавством мінімум для притягнення особи до кримінальної відповідальності, то з урахуванням розміру потенційної шкоди не є суспільно небезпечним.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю – доповідача, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, вивчила висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила вимоги заявника і дійшла висновку про таке.
1. Провадження у справі відкрито за заявою засудженого ОСОБА_1, поданою з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК (неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень).
2. Заявник скаржиться, що касаційний суд неоднаково тлумачить положення частини другої статті 11 КК про малозначність діяння, а відтак його висновок про застосування цієї норми права, зроблений в ухвалі від 4 червня 2015 року, різниться з правозастосовними висновками зазначеної норми в ухвалах від 19 лютого 2013 року і 19 березня 2015 року, незважаючи на те, що застосування (кваліфікація) однієї і тієї самої норми права в першому випадку і двох попередніх – проводилось у подібних правовідносинах і стосовно уподібнених діянь.
3. У цій справі Суд вважає, що у розумінні пункту 1 статті 445 КПК дійсно відбулося неоднакове (різне) застосування касаційним судом частини другої статті 11 КК, яке становило: в оспореному рішенні правило «малозначності діяння» щодо невдалої спроби ОСОБА_1 заволодіти у торговому центрі станком для гоління вартістю 229 грн. 99 коп. застосовано не було. У рішеннях, наданих для порівняння, зазначене правило застосовано. У першому випадку касаційний суд визнав, що ОСОБА, хоча і вчинила замах на крадіжку металевої арматури вартістю 158 грн. 10 коп., але цими конкретними діями істотної шкоди підприємству не заподіяла. У другому випадку касаційний суд розцінив замах ОСОБИ на крадіжку товару вартістю 193 грн. 47 коп. таким, що незначно перевищує встановлений законодавством мінімум для притягнення особи до кримінальної відповідальності, і відтак не є суспільно небезпечним. Отже, Суду належить через порівняння судових рішень установити однаковість/неоднаковість застосування (кваліфікація) судом касаційної інстанції норми частини другої статті 11 КК у правовідносинах власності (безпосередній об’єкт злочину, передбаченого статтею 185 КК, – крадіжка), що охороняються кримінальним законом, як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.
У цьому зв’язку Суд зазначає, що загальне положення, яке визначає правила кваліфікації, полягає в тому, що необхідність кримінально-правового захисту різного роду суспільних відносин від небезпечних посягань являється основоположною причинною підставою криміналізації (кримінально-правової заборони) діянь, що визначає домінуюче положення об’єкта по відношенню до інших елементів та ознак злочину. Кваліфікація за об’єктом передбачає врахування структури об’єкта як суспільних відносин, їх систематизації і взаємозв’язку по вертикалі (загальний, родовий, безпосередній) і горизонталі (основний, додатковий, факультативний), включаючи предмет і потерпілого. Звідси випливає наступне.
Системність (по вертикалі і горизонталі), сукупність, взаємозв’язок і підпорядкованість об’єктів кримінально-правової охорони, як вони встановлені законодавцем, визначають процес кваліфікації, зокрема, вибір кримінально-правової норми, зміну кваліфікації у межах цієї системи.
Основний безпосередній об’єкт кримінально-правової охорони являється ціллю злочину, він же визначає кваліфікацію за основним складом і стадії злочину.
Характер суспільної небезпечності шкоди слугує основним критерієм розмежування злочинів за об’єктом, у тому числі за основним складом і кваліфікованим видом.
Ступінь шкоди об’єкту за ознакою суспільної небезпечності диференціює діяння на значні і малозначні (злочини).
Визнання у конкретному складі злочину відповідних правовідносин в якості основного безпосереднього об’єкта утворює єдину підставу для кваліфікації діяння за об’єктом.
4. Чинне законодавство про кримінальну відповідальність злочином визнає передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Відповідно до частини другої статті 11 КК не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Отже, специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов’язковій сукупності трьох умов:
1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК;
2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
3) малозначне діяння не повинно бути суб’єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.
Поняття істотної шкоди у контексті частини другої статті 11 КК носить оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).
Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об’єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.
5. На встановлення малозначності діяння жодні інші фактори, крім вказаних вище обов’язкових умов, не впливають. Відповідно, посткримінальна поведінка порушника кримінально-правової заборони, характеристика його особи, ступінь реалізації злочинного умислу, інші обставини, що відповідно до закону є правовими підставами для пом’якшення покарання або звільнення від кримінальної відповідальності, значення в контексті встановлення наявності чи відсутності малозначності діяння за частиною другою статті 11 КК не мають. Так, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, примирення винного з потерпілим, втрата особою суспільної небезпечності на час розслідування злочину не перетворюють злочин у малозначне діяння.
Значення частини другої статті 11 КК полягає в тому, що вона, підкреслюючи важливість такої матеріальної ознаки злочину, як його суттєва суспільна небезпечність, виключає злочин у випадках, коли вчинене діяння лише формально містить ознаки, передбачені в певній статті Особливої частини КК. Положення про малозначність діяння може розцінюватись як законодавчо закріплений засіб подолання колізії між формальною (кримінальна протиправність) і матеріальною (суспільна небезпека) ознаками злочину.
6. Відповідно до частини першої статті 185 КК предметом крадіжки є чуже майно. Цей злочин належить до злочинів з матеріальним складом, обов’язковою ознакою якого є суспільно небезпечні наслідки у виді шкоди майнового характеру. У пунктах 2 – 4 примітки до статті 185 КК конкретизовані (формалізовані, визначені) такі наслідки, тобто законодавцем встановлено їх мінімальний і максимальний розмір у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.
Крадіжку, за яку передбачена кримінальна відповідальність (стаття 185 КК), слід відрізняти від дрібного викрадення чужого майна, як адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), згідно з якою таємне викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Системне тлумачення статті 51 КУпАП і статті 185 КК свідчить, що викрадення чужого майна, вартість якого на момент вчинення правопорушення перевищує 0,2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, становить предмет злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК. Таким чином, поняття такої кримінально караної поведінки не є оціночним, воно формалізовано в законі, тобто визначено законодавцем за допомогою вартісних критеріїв.
7. Підсумовуючи наведене, Суд робить такі висновки:
Вчинене ОСОБА_1 діяння формально містить усі ознаки злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, – закінчений замах на таємне викрадення чужого майна.
Оцінка суспільної небезпеки цього діяння не може визначатись за правилом, закріпленим у частині другій статті 11 КК. Відповідне положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли законодавець вирішення питання про межі заподіяної шкоди залишає на розсуд правозастосувача. Щодо крадіжки, то суспільно небезпечні наслідки цього складу злочину мають чітко визначену мінімальну межу шкоди, яка може бути завдана власнику майна – 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (на час вчинення зазначеного діяння ОСОБА_1 таку мінімальну межу становила сума 121, 80 грн.).
Отже, діяння, вчинене ОСОБА_1, характеризуючись усіма ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, становить притаманну злочинну суспільну небезпеку, адже було спроможним заподіяти істотну шкоду певній юридичній особі. Тому правова позиція суду касаційної інстанції про залишення без зміни обвинувального вироку апеляційного суду щодо нього є правильною і не суперечить положенням частини другої статті 11 КК.
У наданій на порівняння ухвалі від 19 лютого 2013 року у подібних правовідносинах, попри те, що фактичні обставини діяння за предметом і способом посягання, вартістю предмета посягання, стадією і підставами їхнього припинення збігаються з фактичними обставинами дій, вчинених ОСОБА_1, було прийнято інше (протилежне) рішення про визнання зазначеного діяння малозначним. З’ясування причин та умов неоднакового застосування норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, в порівнюваному рішенні, відповідно до пункту 1 статті 445 і статті 455 КПК, перебуває за межами предмета перегляду, у зв’язку з чим Суд позбавлений можливості висловити свою позицію щодо цього рішення, при цьому зауважує, що правова оцінка суспільно небезпечного діяння, наведена у порівнюваних рішеннях касаційного суду, не завжди є прикладом правильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Що стосується ухвали від 19 березня 2015 року, то вона не може бути прикладом для порівняння, оскільки 17 грудня 2015 року Суд скасував її в порядку глави 33 КПК як незаконну.
Ураховуючи, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

постановила:
відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
Висновок: закріплене у частині другій статті 11 КК положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли законодавець вирішення питання про межі заподіяної шкоди залишає на розсуд правозастосувача (суду). Щодо злочинів, конструкція складів яких передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, констатація малозначності діяння виключається.
Оцінка суспільної небезпеки діяння, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, не може визначатись за правилом, закріпленим у частині другій статті 11 КК, оскільки суспільно небезпечні наслідки цього складу злочину мають чітко визначену мінімальну межу шкоди, яка може бути завдана власнику майна.
Головуючий: суддя А.І. Редька, Судді: С.М. Вус, М.Є. Короткевич, Л.Ф. Глос, О.Т. Кузьменко, Т.В. Гошовська, В.Ф. Пивовар, В.В. Заголдний, Б.М. Пошва, Г.В. Канигіна, В.Ф. Школяров.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *