ВСУ про зобов’язання усунути порушення

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-238 цс14)

Виконавчі дії з реалізації предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводяться за спеціальним порядком відповідно до статті 41 Закону України “Про іпотеку” шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України “Про виконавче провадження”, а не нормами спеціального Закону України “Про іпотеку”.
Встановивши такі обставини, суд касаційної інстанції не врахував, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України “Про виконавче провадження”. У зв’язку із цим суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України “Про іпотеку”, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суддя  Верховного Суду України Л.І. Григор’єва

ПОСТАНОВА ВСУ від 4 лютого 2015 року у справі № 6-238цс14

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого суддів: Яреми А.Г., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., за участі: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» – ОСОБА_4, розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересована особа – старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 про зобов’язання усунути порушення за заявою управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, в якій просив постановити ухвалу, якою зобов’язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі – ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області) ОСОБА_3 зняти арешт з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, накладений в порядку виконання рішення суду (акт опису й арешту майна НОМЕР_1 від 31 січня 2011 року) та надати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зняття арешту з належного йому – заявнику, нерухомого майна.
Зазначав, що старшим державним виконавцем ОСОБА_3 під час проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню НОМЕР_2 за ЄДРВП НОМЕР_3 про стягнення з нього – ОСОБА_1 на користь стягувачів коштів, 31 січня 2011 року складено акт опису та арешту майна, до переліку якого ввійшло майно, що перебуває в іпотеці. Посилаючись на те, що дії старшого державного виконавця є неправомірними, ОСОБА_1 просив зобов’язати усунути ці порушення шляхом зняття арешту з майна, що перебуває в іпотеці.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2014 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_3 в межах здійснення ним примусового виконання зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2 за ЄДРВП НОМЕР_3 щодо звернення стягнення на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 та є предметом іпотеки. Зобов’язано старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_3 зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 та є предметом іпотеки, накладений шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту за актом опису й арешту майна НОМЕР_1 від 31 січня 2011 року; надати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 відомості про зняття арешту, накладеного за указаним актом опису.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року касаційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі – УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області), до якого приєдналось публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») відхилено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 33 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, від 23 червня 2014 року, від 18 квітня 2013 року, від 2 жовтня 2013 року, від 4 вересня 2013 року та постанову Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосована зазначена правова норма.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ПАТ «Альфа-Банк» – ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що у підрозділі примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження, відкриті щодо одного і того ж самого боржника – ОСОБА_1 з виконання:

– виконавчого листа НОМЕР_4 від 2 грудня 2010 року, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро” (далі ПАТ “Банк Кредит Дніпро”) 8 580 285 грн 10 коп.;

– виконавчого листа НОМЕР_5 від 24 грудня 2010 року, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення на користь ПАТ “Альфа-Банк” 362 344 грн 66 коп.;

– виконавчого листа НОМЕР_6 від 15 квітня 2011 року, виданого Новозаводським районним судом м Чернігова про стягнення на користь ПАТ “Альфа-Банк” 154 712 грн 46 коп.;

– виконавчого листа НОМЕР_7 від 11 січня 2012 року, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення на користь ПАТ “Альфа-Банк” 8 905 371 грн 34 коп.;
– виконавчого листа НОМЕР_8 від 27 грудня 2011 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк” 845 699 грн 61коп.;

– виконавчого листа НОМЕР_8 від 27 грудня 2011 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк” 1 820 грн;

– виконавчого листа НОМЕР_9 від 4 грудня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь ОСОБА_5 3 219 грн;

– виконавчого листа НОМЕР_10 від 4 грудня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь ОСОБА_5 367 119 грн 05 коп.;

– виконавчого листа НОМЕР_11; НОМЕР_12 від 28 грудня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь ПАТ “Альфа-Банк” 4 346 440 грн 09 коп.:

– виконавчого листа НОМЕР_13; НОМЕР_14 від 20 грудня 2013 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства “ПриватБанк” (далі – ПАТ “ПриватБанк” 643 826 грн 47 коп.;

– виконавчого листа НОМЕР_15; НОМЕР_14, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь ПАТ “ПриватБанк” 3 219 грн, всього одинадцять виконавчих листів на загальну суму 24 214 056 грн 78 коп.

10 травня 2011 року зазначені виконавчі провадження об’єднані у зведене виконавче провадження НОМЕР_2 за ЄДРВП НОМЕР_3.

31 січня 2011 року старшим державним виконавцем ОСОБА_3 складено акт опису майна НОМЕР_1, яке належить ОСОБА_1, накладено арешт на це майно та винесено постанову НОМЕР_16 про звернення стягнення на майно з метою його подальшої реалізації.

До складу описаного та арештованого майна увійшло, зокрема, наступне майно:
– паркувальне місце позиція НОМЕР_17 містобудівного ансамблю “Крутогорний” – комплекс “Західна Башта” АДРЕСА_1, приміщення НОМЕР_18 у м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки НОМЕР_19 від 9 серпня 2007 року перебуває в іпотеці у ЗАТ КБ “Кредит – Дніпро”;

– квартира НОМЕР_20 АДРЕСА_1, яка за договором іпотеки НОМЕР_21 від 17 вересня 2008 року перебуває в іпотеці у ЗАТ «Альфа-Банк»;

– квартира НОМЕР_22 АДРЕСА_2, яка за договором іпотеки НОМЕР_23 від 21 березня 2008 року перебуває в іпотеці у ЗАТ “Альфа-Банк”;

– паркувальне місце позиція НОМЕР_24 містобудівного ансамблю «Крутогірний» – комплекс “Східна Башта” АДРЕСА_2 приміщення НОМЕР_25 у м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки НОМЕР_26 від 9 серпня 2007 року перебуває в іпотеці у ЗАТ “Кредит –Дніпро”;

– паркувальне місце позиція НОМЕР_27 житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний” АДРЕСА_3, приміщення НОМЕР_28 у м. Дніпропетровську, яке за додатковим договором НОМЕР_29 від 16 квітня 2008 року до договору іпотеки НОМЕР_30 від 12 червня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “ПриватБанк”;

– паркувальне місце позиція НОМЕР_31 житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний” АДРЕСА_3, приміщення НОМЕР_28 у м. Дніпропетровську, яке за додатковим договором НОМЕР_29 від 16 квітня 2008 року до договору іпотеки НОМЕР_30 від 12 червня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “ПриватБанк”;

– паркувальне місце позиція НОМЕР_32 першої черги житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний” АДРЕСА_3, приміщення НОМЕР_33 у м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки НОМЕР_34 від 20 грудня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ «Кредит-Дніпро»;

– паркувальне місце позиція НОМЕР_35 першої черги житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний” АДРЕСА_3, приміщення НОМЕР_33 у м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки НОМЕР_36 від 20 грудня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “Кредит-Дніпро”;

– квартира НОМЕР_37 в будинку НОМЕР_38 другої черги житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний” АДРЕСА_4, яка за договором іпотеки НОМЕР_39 від 28 січня 2008 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “Кредит-Дніпро”;

– паркувальне місце позиція НОМЕР_40 першої черги житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний” АДРЕСА_3, яке за договором іпотеки НОМЕР_41 від 20 травня 2008 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “ПриватБанк”;

– квартира НОМЕР_42 в будинку АДРЕСА_3, яка за додатковим договором НОМЕР_29 від 16 квітня 2008 року до договору іпотеки НОМЕР_30 від 12 червня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “ПриватБанк”;

– паркувальне місце позиція НОМЕР_43 житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний” АДРЕСА_3, яке за договором іпотеки НОМЕР_41 від 20 травня 2008 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “ПриватБанк”;

– квартира НОМЕР_44 в будинку АДРЕСА_3 житлового комплексу “Амфітеатр” містобудівного ансамблю “Крутогірний”, яка за додатковим договором НОМЕР_29 від 16 квітня 2008 року до договору іпотеки НОМЕР_30 від 12 червня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ “ПриватБанк”.
20 серпня 2013 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_3 винесено постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, а саме надання письмового висновку, звіту про оцінку майна (акту оцінки майна) з питань визначення вартості описаного та арештованого майна за актом опису від 31 січня 2011 року НОМЕР_1 з метою подальшої передачі майна на реалізацію.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився суд касаційної інстанції, виходили з того, що опис, арешт та примусове звернення стягнення на предмет іпотеки повинно здійснюватися державним виконавцем відповідно до частини восьмої статті 54 Закону України “Про виконавче провадження” з урахуванням положень Закону України “Про іпотеку” та що державним виконавцем допущені порушення вимог частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку”, оскільки рішення судів про стягнення з боржника на користь стягувачів коштів, на виконання яких відкрито зведене виконавче провадження, не дає державному виконавцю права звертати стягнення на нерухоме майно скаржника, що є предметом іпотеки, при відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки або виконавчого напису нотаріуса з цього приводу. Суд також зазначив, що у випадку, коли у боржника немає майна, на яке може бути звернуто стягнення при виконанні судових рішень про стягнення заборгованості, а наявне у боржника майно є предметом іпотеки, державний виконавець повертає стягувачу виконавчий лист з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону Укарїни “Про виконавче провадження”.
Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин суд касаційної інстанції – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема:
в ухвалах від 28 травня 2014 року, від 23 червня 2014 року та від 2 жовтня 2013 року на підставі статей 572-597 ЦК України, Закону України “Про іпотеку” дійшов висновку про те, що оскільки заборгованість за кредитним договором, стягнута за рішенням суду, не погашена, а банк є одночасно стягувачем та іпотекодержателем, дії державного виконавця при складанні акту опису та арешту належного боржнику майна, яке перебуває в іпотеці, є правомірними;
в ухвалі від 18 квітня 2013 року вважав, що оскільки за кредитним договором утворилася заборгованість, розмір якої доведено, то згідно із статтею 33 Закону України “Про іпотеку” банк мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки; при цьому наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виключає права банку на обрання і такого способу захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки.
Що стосується постанови Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року, то на неї не може здійснюватись посилання в обґрунтування підстав, передбачених пунктом першим частиною першою статті 355 ЦПК України, оскільки вона ухвалена в порядку перегляду судових рішень за правилами глави 3 розділу 5 ЦПК України, тобто не є рішенням, постановленим судом касаційної інстанції.
Таким чином, у справі, яка переглядається та у справах, рішення в яких надані для порівняння, предметом розгляду є застосування норм статей 52, 54, 57, 62, 65, 66 Закону України “Про виконавче провадження” у системному зв’язку з частиною першою та третьою статті 33 Закону України “Про іпотеку” до правовідносин з виконання судових рішень про стягнення заборгованості за рахунок майна, яке є предметом іпотеки, та права державного виконавця при виконанні судових рішень про стягнення кредитної заборгованості за позовами стягувача, який є одночасно іпотекодержателем, стягнути заборгованість за рахунок майна боржника, яке перебуває в іпотеці у стягувача.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, статті 33 Закону України “Про іпотеку” у поєднанні з нормами Закону України “Про виконавче провадження”.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Права і обов’язки державного виконавця визначені у статті 11 Закону України “Про виконавче провадження”.
За змістом цієї норми державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.
Підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження є, зокрема, заява стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина перша статті 19 цього Закону).
За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України “Про виконавче провадження” заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
У разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (частина перша статті 33 Закону україни “Про виконавче провадження”).
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України “Про виконавче провадження”.
Згідно з частиною першою статті 52 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Підставою для повернення виконавчого документу згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України “Про виконавче провадження” є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до статті 56 Закону України “Про виконавче провадження” на майно, яке перебуває в іпотеці, та не входить до Переліку видів майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього закону) допускається звернення стягнення на майно, яке полягає, зокрема, в його арешті та примусовій реалізації.
Отже, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України “Про виконавче провадження”).
Стаття 44 Закону України “Про виконавче провадження” передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України “Про іпотеку” (частина восьма статті 54 Закону України “Про виконавче провадження”).
За положеннями статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України “Про іпотеку”.
Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону україни “Про іпотеку”).
Нормами статей 36, 37, 38 цього Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України “Про іпотеку” та частиною восьмою статті 54 Закону України “Про виконавче провадження” спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України “Про іпотеку”).
У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України “Про виконавче провадження”, а не нормами спеціального Закону України “Про іпотеку”.
Разом з тим, у справі, яка переглядається, встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії з виконання судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі на користь іпотекодержателів, а не з виконання судових рішень чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку”.

Встановивши такі обставини, суд касаційної інстанції не врахував, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України “Про виконавче провадження”. У зв’язку із цим суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України “Про іпотеку”, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, у справі, яка переглядається призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема, Судді: Л.І. Григор’єва, В.І. Гуменюк, Н.П. Лященко, Л.І. Охрімчук, Я.М. Романюк, Ю.Л. Сенін, В.М. Сімоненко

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.