ВСУ про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ в справі № 6-109цс12

За положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.
У трудових правовідносинах такі поняття як зобов’язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов’язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів України.
Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.
Ураховуючи викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме щодо поширення дії мораторію на задоволення вимог колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ПОСТАНОВА ВСУ від 3 жовтня 2012 року № 6-109цс12

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г.,  суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Трест Луганськшахтопроходка» (далі – ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював у ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка», 4 жовтня 2010 року звільнився за власним бажанням, проте відповідач не виплатив йому заробітну плату за вересень-жовтень 2010 року та компенсацію за невикористану відпустку. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка» на його користь 1 933 грн 83 коп. заборгованості із заробітної плати разом із компенсацією за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 жовтня 2010 року до 13 травня 2011 року в розмірі 21 339 грн 81 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 768 грн.
Заочним рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 13 травня 2011 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції частково змінено: зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 8 233 грн 47 коп., зменшено витрати на правову допомогу до 335 грн 46 коп.; вирішено питання про судові витрати. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року рішення апеляційного суду залишено без змін.
У червні 2012 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року зазначену цивільну справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Ухвалами судді Верховного Суду України від 7 вересня 2012 року відкрито провадження у справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
У заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2012 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка» і був звільнений з роботи 4 жовтня 2010 року на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). Заборгованість товариства перед ОСОБА_1 із заробітної плати за вересень-жовтень 2010 року, яка становила 1 933 грн 83 коп, на час звільнення йому не виплачена. Розмір цієї заборгованості сторонами не оспорюється.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з вини ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка» ОСОБА_1 при звільненні не були виплачені всі належні суми, а тому на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України з підприємства підлягають стягненню заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з часу звільнення до дня ухвалення судового рішення.
Під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка» надало ухвалу господарського суду Луганської області від 13 грудня 2010 року, якою прийнято до розгляду заяву управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської області про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка» і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що таке стягнення слід провести за період з 5 жовтня 2010 року до 10 грудня 2010 року, тобто обмежити його останнім робочим днем перед введенням господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів.
У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив із того, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка пов’язана з трудовими відносинами, є оплатою праці, а тому положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на ці правовідносини не поширюються.
Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Усуваючи вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
За положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.
У трудових правовідносинах такі поняття як зобов’язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов’язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів України.
У справі, яка переглядається, між сторонами виник спір із приводу порушення ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка» законодавства про оплату праці з передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що дія мораторію не поширюється на вимоги колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ураховуючи викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно із чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.
Оскільки у справі, яка переглядається, Верховним Судом України встановлено неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 355, 360 – 2, 360 – 3, 360 – 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема, Судді: Л.І. Григор’єва, В.І. Гуменюк, Т.Є. Жайворонок, Н.П. Лященко, Л.І. Охрімчук, М.В. Патрюк, Я.М. Романюк, Ю.Л. Сенін

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *