Без рубрики

ВСУ: днем виявлення шкоди (в контексті трудового права) слід вважати день підписання відповідного акта ревізії, інвентаризвції або висновку.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-763цс16
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).
Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. При цьому днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
За змістом частини третьої статті 233 КЗпП України набуття вироком чинності відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.

ПОСТАНОВА від 23 листопада 2016 року у справі 6-763цс16

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П.,
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року перший заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» (далі – ДП «НАЕК «Енергоатом», ВП «Хмельницька АЕС» відповідно), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення шкоди заподіяної злочином.
Зазначав, що вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 листопада 2009 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 3 лютого 2010 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано винними та засуджено за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі – КК України) за зловживання службовим становищем всупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб, що спричинили тяжкі наслідки. Крім того, ОСОБА_2 визнано винним за частиною сьомою статті 367 КК України і відповідно до статті 49 цього Кодексу звільнено від кримінальної відповідальності із закінченням строків давності. Посилаючись на обставини, встановлені зазначеним вироком суду, позивач просив задовольнити позов та відшкодувати шкоду, завдану злочином.
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 20 серпня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ДП НАЕК «Енергоатом» 15 035 710 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДП НАЕК «Енергоатом» 8 541 133 грн 39 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилено, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 20 серпня 2015 року залишено без змін.
У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд судових рішень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати ухвалені у справі рішення судів з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 233, 234 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) та ухвалити нове рішення про відмову в позові просить ОСОБА_2, ОСОБА_3 просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На підтвердження зазначених підстав подання заяв про перегляд судових рішень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посилаються на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року та 23 вересня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 25 березня 2015 року та 2 березня 2016 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_5, перевіривши наведені в заявах доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 3 лютого 2010 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано винними та засуджено за частиною другою статті 364 КК України.
Вироком установлено, що ОСОБА_1, працюючи заступником начальника управління виробничо-технічної комплектації (далі – УВТК) ВП «Хмельницька АЕС», ОСОБА_2, працюючи головним інженером на ВП «Хмельницька АЕС», ОСОБА_3, працюючи начальником УВТК ВП «Хмельницька АЕС», з листопада 1999 року по серпень 2000 року, зловживаючи своїм службовим становищем, для можливості відчуження конденсатора 1000-КЦС-1 парової турбіни К-1000-60/3000 на порушення пунктів 3.13, 3.20.2, 4.2 та додатку № 2 до Інструкції про порядок проведення вхідного контролю промислової продукції, що надходила на Хмельницьку АЕС, всупереч дійсному технічному стану конденсатора, ОСОБА_1 організував і підписав, ОСОБА_3 підписав, а ОСОБА_2 затвердив фіктивний акт повторного вхідного контролю від 25 квітня 2000 року НОМЕР_1 на відповідність конденсатора стандартам і технічним умовам. На підставі зазначеного акта незаконно занижено вартість конденсатора з 26 177 421 грн до 3 769 548 грн. У подальшому, вказані особи незаконно сприяли відчуженню конденсатора 1000-КЦС-1 парової турбіни К-1000-60/3000 ТОВ «Енергетика» м. Дніпропетровська та вивозу його з Хмельницької АЕС в обмін на циліндр високого тиску КЦС-1 (ЦВТ) до парової турбіни К-1000-60/3000 згідно з договором НОМЕР_2 від 16 червня 2000 року, підписаним ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як генеральним директором ВП «Хмельницька АЕС», в якому штучно зменшено вартість конденсатора.
Унаслідок зазначених дій ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 протиправно вибуло з державної власності обладнання атомної станції, у зв’язку з чим ВП «Хмельницька АЕС» спричинено шкоду на загальну суму 15 035 710 грн.
Крім того, 19 липня 2000 року ОСОБА_2, перебуваючи на посаді генерального директора ВП «Хмельницька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», будучи службовою особою та відповідальним за загальне керівництво ВП «Хмельницька АЕС», зокрема за здійснення договірної діяльності, в тому числі й зовнішньоекономічної, маючи право підпису договорів, порушивши пункт 1.1 розділу 1 вимог чинного на ВП «Хмельницька АЕС» Положення про порядок вибору постачальників товарів, робіт і послуг на конкурсній основі № 12,00.688.05.00 щодо процедури їх конкурсного відбору для підвищення ефективності закупок на основі конкуренції між претендентами, яка дозволяє досягнути мінімального рівня контрактних цін і створення оптимальних умов реалізації договорів (контрактів) при забезпеченні необхідної якості, а також порушивши виданий ним наказ від 13 березня 2001 року НОМЕР_3 по ВП «Хмельницька АЕС» та процедуру вибору постачальників і складу конкурсних комісій, не включив до складу комісії представників управління виробничо-технічної комплектації (УВТК), планово-економічного (ПЕВ) та юридичного відділів ВП «Хмельницька АЕС», не здійснив належної оцінки конкурсних пропозицій у частині економічних вимог на поставку для визначення переможця конкурсу, ціни конкурсних пропозицій на продукцію, послуги, з врахуванням умов постачання, організував конкурс, надаючи пріоритет постачальникам товарно-матеріальних цінностей і послуг таких організацій: ЗАТ «Енергомашекспорт» (м. Москва) із субпідрядною організацією – НВП «Електротяжмаш» (м. Харків) та ВГЦ «Піраміда» (м. Львів) із субпідрядною організацією – фірма «ALSTOM POWER GENERATORS Sp.ro.o» (Польща, м. Вроцлав). За результатами конкурсу переможцем було визнано ВГЦ «Піраміда», субпідрядник – фірма «ALSTOM POWER GENERATORS Sp.ro.o».
Згодом ОСОБА_2 унаслідок службової недбалості, порушивши встановлений на підприємстві порядок ведення договірної діяльності, в період підготовки та укладення договору від 5 вересня 2001 року НОМЕР_4 на проведення модернізації статора турбогенератора ТВВ-100-2УЗ енергоблоку № 2 ВП «Хмельницька АЕС» та на поставку запасних частин і матеріалів для його проведення, виробництва фірми «ALSTOM POWER GENERATORS Sp.ro.o» на загальну суму 26 264 000 грн, в тому числі вартість робіт – 1 313 613 грн 10 коп., вартість запасних частин, матеріалів і комплектуючих виробів виробництва фірми «ALSTOM POWER GENERATORS Sp.ro.o» на суму 24 950 386 грн 90 коп., не використав можливості отримати безпосередньо від виробника – фірми «ALSTOM POWERGENERATORS Sp.ro.o» інформації про фактичну вартість витрат на закупівлю запчастин, виконання технічної документації і послуг на проведення модернізації, які виявилися значно нижчі від запропонованих у комерційній пропозиції та проекті договору, наданих ВГЦ «Піраміда».
На порушення пункту 2 вимог Положення про порядок ведення договірної діяльності № О.ЮК.2939.ПЛ-99 щодо забезпечення мінімальних економічних витрат на захист економічних та інших інтересів ВП «Хмельницька АЕС», підпунктів 3-5, 7-10 розділу 3, підпункту 4.1.5 розділу 4 цього Положення ОСОБА_2 не передав проект договору для економічної оцінки відповідним підрозділам ВП «Хмельницька АЕС». Без обґрунтування цін на товарно-матеріальні цінності, матеріали та послуги, усупереч установленому порядку та інтересам служби, надав перевагу та підписав з ВГЦ «Піраміда» вищевказаний договір, який не був зареєстрований у ПЕВ ВП «Хмельницька АЕС» і якому не присвоєно станційний номер. Унаслідок укладення цього договору на ВП «Хмельницька АЕС» були поставлені запчастини та матеріали по завищених цінах на загальну суму 8 541 133 грн 39 коп., у зв’язку із чим на вказану суму заподіяно матеріальної шкоди ВП «Хмельницька АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом».
Висновком Контрольно-ревізійного управління у Львівській області (далі – КРУ у Львівській області) від 6 квітня 2001 року НОМЕР_5 встановлено, що внаслідок неправильного проведення дооцінки конденсатора 1000-КЦС-1 допущено складання та часткове виконання незбалансованого бартерного договору, що призвело до укриття від обліку незаконних витрат на суму 15 035 710 грн.
Відповідно до довідки КРУ у Львівській області від 5 травня 2004 року НОМЕР_6 про результати перевірки ЗАТ «Укрзахіденерго» з приводу придбання, виготовлення і поставки товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектних робіт за договором з ВГЦ «Піраміда» НОМЕР_7 від 10 жовтня 2001 року, необґрунтовано та штучно збільшено витрати на суму 8 541 133 грн 39 коп.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишивши без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову, погодився з його висновком про поважність причин пропуску прокурором строку звернення до суду та виходив з того, що вирок у кримінальній справі набрав законної сили з моменту постановлення ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 3 лютого 2010 року, і саме з указаної дати почався перебіг річного строку, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), для звернення до суду з позовом про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, а закінчився цей строк 4 лютого 2011 року. З 1 березня 2010 року кримінальна справа перебувала у в Нетішинському міському суді Хмельницької області, її було направлено до Верховного Суду України 19 серпня 2010 року, що ускладнило прокурору підготовку позову та є поважною причиною для поновлення такого строку.
Разом з тим, у постановах Верховного Суду України, наданих заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд зробив висновок про те, що строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Зокрема частиною третьою статті 233 КЗпП України передбачено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.
Аналогічні висновки містяться у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року та 23 вересня 2015 року.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
При цьому суди повинні перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом установлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із
заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. При цьому днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Отже, набуття вироком чинності не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.
З огляду на викладене можна зробити висновок, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України набуття вироком чинності відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації .
Cуди апеляційної та касаційної інстанцій не перевірили пояснень відповідачів щодо наявності висновку Славутського РКВК, який було підписано 6 квітня 2001 року, не дали йому жодної оцінки та не встановили належним чином день виявлення шкоди, що позбавило можливості перевірити, чи додержано установлений статтею 233 КЗпП України річний строк для звернення до суду з відповідним позовом.
Крім того, суди не з’ясували думку ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька АЕС», в чиїх інтересах прокурором заявлено позов, щодо причин пропуску строку позовної давності.
Разом з тим суд першої інстанції також припустився помилки щодо початку перебігу строку позовної давності.
За таких обставин відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 20 серпня 2015 року та рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 червня 2015 року підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 20 серпня 2015 року та рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк, Я.М. Романюк, Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *