ВИСЕЛЕННЯ з житлового приміщення

Закон передбачає випадки, за яких особа може бути виселена з житлового приміщення. Узагальнюючи практику розгляду цивільних справ у спорах щодо виселення осіб із займаного жилого приміщення за 2017-2018 роки можна констатувати наступне.

Права на житло як одне з природних і невід’ємних прав людини встановлені та захищаються низкою актів, що діють в Україні, зокрема, це Конституції (ст.47-48), Цивільний кодекс України (ст.ст.379, 405, 810, 816, гл.28 та ін.), Житловий кодекс УРСР (ст.ст.64, 109, 156, 160 та ін.) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст.8).

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону й за рішенням суду.

Однак людина може користуватися тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.

Житловий кодекс передбачає, окрім добровільного виселення, процедуру виселення в адміністративному порядку та в судовому.

Особи в залежності від підстав вселення в жиле приміщення, підлягають виселенню з наданням чи без надання іншого жилого приміщення.

В адміністративному провадиться в разі:

  • виселення піднаймачів і тимчасових жильців у разі припинення договору найму жилого приміщення з будинків, що загрожують обвалом, без надання іншого жилого приміщення (ч.2 ст.99 Житлового кодексу УРСР);
  • виселення з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом (ч.2 ст.109 Житлового кодексу УРСР).

В більшості випадків виселення проводиться в судовому порядку (ст.94, 98-99, 109, 113, 116-117, 124, 132, 146-148, 165, 169 Житлового кодексу УРСР).

Житлове законодавство встановлює 3 види виселення:

  • з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення;
  • з наданням іншого приміщення;
  • без надання іншого приміщення.

Виселення з наданням іншого благоустроєного приміщення здійснюється, якщо:
– будинок, в якому розташоване приміщення, підлягає знесенню;
– будинок (приміщення) загрожує обвалом;
– будинок (приміщення) підлягає переобладнанню в нежитловий.

* Офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби Збройних сил СРСР і прирівняних до них осіб, звільнених із дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено із займаних ними приміщень у військових містечках з наданням іншого благоустроєного приміщення. У такому ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв’язок зі Збройними силами.

Виселення з наданням іншого житлового приміщення здійснюється:
– працівників, які припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями, які надали їм приміщення, у зв’язку зі звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за скоєння злочину;
– громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, стосовно яких позбавлені цих прав;
– батьків-вихователів, усунених від подальшого виховання дітей.

Виселення з наданням іншого приміщення може відбуватися тільки в судовому порядку.

Виселення без надання житлового приміщення настає в разі:
– руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає;
– використання житла наймачем або особами, за дії яких він відповідає, не за призначенням;
– систематичного порушення наймачем або особами, за дії яких він відповідає, прав та інтересів сусідів;
– незаконного зайняття житлового приміщення;
– визнання ордера на приміщення недійсним унаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер.

Виселення з кредитного (іпотечного) житла
Постійне житлове приміщення при виселення при зверненні стягнення на приміщення, придбані за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою не надається.
Відповідно до ст.132-2 Житлового кодексу УРСР виселення громадян при зверненні стягнення на приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту, є підставою для надання цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання. Відсутність житлових приміщень у фондах житла для тимчасового проживання або відмова в їх наданні не тягне за собою припинення виселення громадянина з приміщення, яке є предметом іпотеки.

В усталеній практиці Верховного Суду при розгляді вказаної категорії справ роз’яснено порядок застосування ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 Житлового кодексу УРСР. В ч. 2 ст. 109 Житлового кодексу УРСР встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, придбаного не за рахунок кредиту. (Постанова Верховного Суду у справі № 754/4727/16ц від 28 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-25345св18).

Виселення дитини з житлового приміщення

Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України особа до досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років) має правовий статус дитини.
При розгляді судом спорів щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У разі тимчасової довготривалої відсутності особи
У ст.72 Житлового кодексу УРСР передбачено можливість визнання особи в судовому порядку такою, що втратила право користування житловим приміщенням унаслідок відсутності понад установлені строки в неприватизованому приміщенні.
У ч.2 ст.405 Цивільному кодексі України сказано, що член сім’ї власника втрачає право користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлене домовленістю між ним та власником житла або законом.
Якщо особа була тимчасово відсутньою понад 6 місяців, але повернулася на житлову площу за згодою всіх членів сім’ї, то її не можна вважати такою, що втратила право на користування приміщенням.
Одноразові  появи особи в житловому приміщені не перериває сплив 6-місячного строку.

Доказами непроживання особи в спірному помешканні можуть бути:

  • складання акта непроживання особи в житловому помешканні, про відсутність особистих речей особи та будь-які інші факти, які б це підтверджували (комісія житлово-експлуатаційної контори зобов’язана прийти за вказаною адресою та зафіксувати факт непроживання особи в зазначеному помешканні;
  • комісія має скласти 3 акти в різний час протягом певного періоду: у разі неприватизованого житла — протягом 6 місяців, у разі приватизованого — протягом року);
    пояснення свідків (сусідів), які підтверджують, що особа не проживає у квартирі;
  • дані або факти, які засвідчують, що особа не зверталася до закладів охорони здоров’я за місцем проживання, а також до інших установ, тобто до тих закладів, у яких обслуговуються мешканці зазначеного мікрорайону.

Оскільки згідно із Законом особа має право мати декілька приміщень, тому до таких обставин необхідно відноситись з обережністю щоб не порушити право особи на житло.

При систематичному порушення правил співжиття повинен бути факт триваючої антисуспільної поведінки особи та вжиття щодо нього заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, у чому це виражено та які докази є на підтвердження.(Постанова ВС у справі № 295/16994/15-ц від 25.04.2018).

Слід звернути увагу, що для виселення особи, яка проживала в житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід користуватись положеннями цивільного, а не житлового законодавства (постанова ВСУ від 22.06.2017 №758/14046/14-ц).

Важливо відрізняти поняття «самоправно зайняла» та «самоправно займає». 
Так, які самоправно зайняли житлове приміщення, вважаються особи, котрі вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера. Виселення цих осіб пов’язане з відсутністю в них будь-яких підстав для зайняття житлової площі та такі особи виселяють без надання їм іншого жилого приміщення (ч.3 ст.116 Житлового кодексу УРСР).

Нагадаємо, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

В наступній статті наведемо самі резонансі справи за останні роки у житловій сфері.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.