Без рубрики

ВАСУ щодо оформлення актів виконанних робіт в податковій практиці

Відсутність в актах виконаних робіт певної деталізації, при умові дотримання обов’язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для первинних та зведених облікових документів, не позбавляє їх юридичної сили та доказової цінності.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

03 листопада 2016 року                              м. Київ                              К/800/12193/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача),                     Голубєвої Г.К.          Юрченко В.П.,

секретар судового засідання                     Загородній А.А.,

за участю представника позивача           Турчанова О.В.

відповідача                                         Біленко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Альянс» до Карлівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Карлівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року, –

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват-Альянс» (далі – позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Карлівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі – відповідач, Державна додаткова інспекція), з урахуванням уточнень, про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.02.2014 року №000008220, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем в розмірі 110 420,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 55 210,00 грн. та від 18.04.2014 року № 0000562202, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в розмірі 1 520 721,38 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 760 360,69 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивачем безпідставно сформовано витрати та податковий кредит за господарськими операціями з придбання консультаційних послуг, оскільки такі операції не спричинили реальних правових наслідків, так як не підтверджені належно оформленими первинними документами, а отримані кошти за кредитним договором не використовувались позивачем в його господарській діяльності, що, відповідно, виключає можливість віднесення відсотків за таким кредитом до складу витрат.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства в повному обсязі, скасовано оскаржувані податкові повідомлення – рішення Карлівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 10 лютого 2014 року №0000082200 та від 18 квітня 2014 року № 0000562202.

Рішення суду обґрунтовано тим, що, по-перше, позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит за господарськими операціями з отримання консультаційних послуг з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, а по-друге, Товариством правомірно віднесено сплачені відсотки за кредитним договором до витрат, оскільки отримані кредитні кошти були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 28.01.2014 року № 6/22/33563737.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 137.8 ст. 137, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.5, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 850 991,00 грн. та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 110 420,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем не надано документального підтвердження цільового використання кредитних коштів, за укладеним кредитним договором від 22.12.2008 року № П 203 Г/С з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та неправомірно віднесено до складу фінансових витрат відсотків по вказаному кредитному договору, кошти за яким не були використані в господарській діяльності Товариства, що призвело до заниження податку на прибуток. Крім того, контролюючий орган дійшов висновку, що позивач безпідставно сформував витрати та податковий кредит по господарських операціях проведених з контрагентами ПАТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Приват-Агроцентр», оскільки договори про надання консультаційних послуг не спричинили реального настання правових наслідків та фактично не пов’язані із фінансово – господарською діяльністю платника податків, оскільки фактичне отримання таких послуг позивачем не підтверджено належно оформленими первинними документами, зокрема, акти здачі – приймання робіт (надання послуг), звіти про надання послуг не розкривають зміст та обсяг операцій, результатів проведених консультацій та виду досліджень.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків Державною податкової інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.02.2014 року № 0000082200, яким донараховано податкові зобов’язання з ПДВ за основним платежем в розмірі 110 420,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 55 210,00 грн., № 000007220, яким позивачу донараховано податок на прибуток підприємств за основним платежем в розмірі 1 850 991,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 925495,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 07 квітня 2014 року № 794/10/16-31-10-04-12 податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 року № 0000082200 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 року № 0000072200 скасовано в частині 330 269,62 грн. основного платежу та 165 134,81 грн. штрафної (фінансової) санкції та, відповідно, прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2014 року № 0000562202, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в розмірі 1 520 721,38 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 760 360,69 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями визначені положеннями ст. 141 Податкового кодексу України.

За приписами п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій за умовами договору від 18.12.2008 року № 6479 між позивачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (п. 2.4.1) про розміщення грошових коштів на поточному депозиті, Банк зобов’язаний відкрити рахунок з обліку коштів вкладу Клієнта (позивача) на підставі письмової заяви; прийняти на депозитний рахунок, вказаний в п.1.2 в редакції Додаткової угоди до цього договору, грошові кошти Клієнта на строк, вказаний в пункті 3.1 в редакції Додаткової угоди до цього Договору.

Додатковою угодою № 1 від 18.12.2008 року до Договору від 18.12.2008 року № 6479 про розміщення грошових коштів на поточному депозиті передбачено, що перерахування коштів проводиться Клієнтом на рахунок 26157000816032.

Також судами встановлено, що 22.12.2008 року між позивачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір № 203 Г/С про надання позичальнику кредиту в формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом 54 500 000,00 грн. для поповнення обігових коштів, за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти у розмірі 14% річних.

Платіжним дорученням від 22.12.2008 року № 2ПК/12 отримані в кредит кошти в сумі 54 000 000,00 грн. були перераховані на депозитний рахунок № 26157000816032, відкритий відповідно до договору від 18.12.2008 року № 6479 про розміщення грошових коштів на поточному депозиті, що підтверджується випискою по вкладному рахунку TOB «Приват-Альянс» № 26157000816032, наявною в матеріалах справи (а.с.145 т.3)

Також судами встановлено наступний рух коштів за вказаним рахунком № 26157000816032, зокрема,

– списання 23.12.2008 року з рахунку № 26157000816032 грошових коштів на загальну суму 46 892 952,81 грн., в тому числі: в сумі 482 707,21 грн., які спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2008 року № П 179 Д/С, в сумі 3 941 086,06 грн., які спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором від 05.04.2007 року № П 153 Д/С; в сумі 4 159 113,50 грн., які спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором від 07.08.2008 року № П 190 Д/С; в сумі 7 043 396,81 грн., які спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором від 12.08.2008 року № 174 Д/С; в сумі 31 266 649,23 грн., які спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором від 28.03.2007 року № 135 Д/С;

– повернення 22.01.2009 року з депозитного рахунку 59 426,48 грн. на поточний рахунок № 26009050001503 Товариства, які були використані на нарахування ФОП, сплату податку з доходів найманих осіб, перерахування до загальнообов’язкових фондів страхування, оплату послуг електрозв’язку, телекомунікаційних послуг, тощо;

– повернення 29.01.2009 року з депозитного рахунку на поточний рахунок підприємства 26009050001503 коштів в сумі 86 324,84 грн., що використані Товариством для виплати заробітної плати за грудень 2008 року, в сумі 6 534,00 грн., за рахунок яких сплачено ПДВ за грудень 2008 року, в сумі 41 678,02 грн., які використані для придбання товару (уголок, бензин, респіратори, тощо), оплату за додаткову будівельно – технічну експертизу, сплата орендної плати за землю за грудень 2008 року, оплата телекомунікаційних послуг, за воду, за поточну інвентаризацію та витяг з реєстру прав власності, на здійснення передоплати 50% за фумигацию зерна;

– повернення 16.03.2009 року з депозитного рахунку 7 607 047,19 грн. на поточний рахунок підприємства 26009050001503, з яких 3 693 880,69 грн. позивачем використані купівлю валюти для погашення кредиту по договору від 05.04.2007 року П153Д/С, в сумі 3 157 573,80 грн. на купівлю валюти для погашення кредиту по договору від 12.09.2008 року П174Д/С, в сумі 561 629,36 грн. на погашення кредиту згідно договору від 22.12.2008 року П203Г/С.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції цілком правомірно дійшов висновку, що твердження контролюючого органу про перебування станом на 01.01.2012 року в розпорядженні ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на депозитному рахунку TOB «Приват-Альянс» коштів в сумі 48 490 000,00 грн. та безпідставного невідображення цієї суми у бухгалтерському обліку позивача, а відображення ним протягом 2012 року лише залишку депозиту в сумі 321,98 грн., є безпідставним та спростовується виписками банку по рахункам позивача № 26157000816032 та № 26005050003992. Крім того, сума нарахованих відсотків за депозитним договором від 18.12.2008 року № 6479 за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року склала 0,54 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку № 26089050000665, в якій міститься інформація про нараховані банком відсотки за вказаним депозитним договором.

Твердження контролюючого органу, що позивачем неправомірно віднесено до складу фінансових витрат відсотків по кредитному договору від 22.12.2008 року № П 203 Г/С, оскільки отримані кошти не були використані ним в господарській діяльності, є також безпідставними.

Так судами встановлено, що отримані кредитні кошти за вказаним вище договором та розміщені на депозитному рахунку № 26157000816032, були спрямовані позивачем на погашення заборгованості за фінансовими кредитами, зокрема, які укладено з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 23.07.2008 року № П 179 Д/С; від 05.04.2007 року № П 153 Д/С; від 07.08.2008 року № П 190 Д/С; від 12.08.2008 року № 174 Д/С, від 28.03.2007 року № 135 Д/С.

Зауважень по використанню грошових коштів позивачем у власній господарській діяльності за вище переліченими кредитними договорами від податкового органу не надходило. Крім того, за умовами вказаних кредитних договорів у позивача існували зобов’язання в доларах США, а укладання кредитного договору від 22.12.2008 року № П 203 Г/С, було обумовлено мінімізацією отримання збитків підприємством у зв’язку зі стрімким зростанням курсу долара США до національної валюти, що підтверджено даними офіційних курсів національної валюти до іноземної валюти – долара США, розміщеними на сайті Національного банку України, роздруківки з якого наявні в матеріалах справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що отримані кошти, які були спрямовані позивачем на погашення заборгованості за іншими фінансовими кредитами, безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю Товариства, а отже позивач цілком правомірно включив до складу витрат кошти в сумі 6 685 258,54 грн., які є витратами по нарахованим процентам за кредитним договором від 22.12.2008 року № П 203 Г/С.

Щодо збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій – не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентами ПАТ КБ «Приват-банк» та ТОВ «Приват – Агроцентр» укладено договори про надання консультаційних послуг від 04.01.2011 року № 26.0.0.0.1/15-140, від 01.04.2011 року № Г.26.0.0.0.0/15-68 та від 01.01.2012 року № 2-к/12ІКП.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів по наданню консультаційних послуг, укладених з контрагентами ПАТ КБ «Приват-банк» та ТОВ «Приват – Агроцентр», та їх пов’язаність з господарською діяльністю позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, первинних документів (договори, додаткові угоди, податкові накладні, акти здачі – приймання робіт (надання послуг), звіти про надані послуги, результати моніторингу виконання бюджету Товариства, погашення кредитних ліній у 2012 році).

Також суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не затверджено форми бланку акту виконаних робіт (послуг) чи звіту про виконані (надані) послуги, крім законодавчо встановленого мінімуму обов’язкових реквізитів, встановлених ст.  9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для первинних та зведених облікових документів – назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом апеляційної інстанції звіт контрагента позивача TOB «Приват-Агроцентр» про надані позивачу послуги містить зміст та обсяг кожної окремо визначеної послуги, наданої в межах договору, в розрізі структурних підрозділів виконавця (відділ будівництва, відділ механізації, відділом економіки, фінансовим відділом, бухгалтерією, відділом інформаційних технологій, відділом технологічної підтримки, юридичним відділом), часу, витраченого на надання тієї чи іншої послуги, а деталізація ж отриманих послуг від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається з наявних у матеріалах справи результатів моніторингу виконання бюджету TOB «Приват-Альянс» за січень 2012 року – грудень 2012 року та результатів моніторингу строків погашення кредитних ліній в січні 2012 року – грудні 2012 року.

Крім того, необхідно зазначити, що не зазначення певної інформації при оформленні актів здачі – приймання робіт (надання послуг), звітів про надані послуги носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що акти здачі – приймання робіт (надання послуг), звіти про надані послуги, надані позивачем, містять всі обов’язкові реквізити документу, а відсутність в них деталізації змісту послуг, не позбавляє їх правової та доказової сили, оскільки фактично господарські правовідносини між позивачем та його контрагентами відбулись, що підтверджується наявними в матеріалах справи іншими первинними документами, які, в тому числі, розкривають і зміст та обсяг отриманих позивачем послуг, зокрема, звіти контрагентів про надані позивачу послуги, результати моніторингу виконання бюджету, результати моніторингу строків погашення кредитних ліній.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим – ухвалене судом на підставі повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 – 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Карлівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року у справі № 816/2604/14 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер, Г.К. Голубєва, В.П. Юрченко

Повний текст виготовлено 07.11.2016 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *