ВАСУ: податкове законодавство пов’язує виникнення прав та обов’язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об’єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції

“Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов’язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб’єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільськогосподарської продукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією, яка визначена ПК як «оренда» незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов’язує виникнення прав та обов’язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об’єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.”.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року                       м. Київ                              К/800/23259/16

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Приходько І.В., Цвіркуна Ю.І.,за участю секретарів судового засідання Бовкуна В.В., Мазій І.В.,

представника позивача Білана Н.М.,

представника відповідача Карповича В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2016

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2016

у справі №  822/430/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агрогруп» (далі – позивач, ТОВ «Поділля Агрогруп»)

до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі – відповідач, Кам’янець-Подільська ОДПІ)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, –

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Поділля Агрогруп» звернулось у березні 2016 року до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області № 0000572200 та № 0000582200 від 25.09.2015.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2016, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області № 0000572200, № 0000582200 від 25.09.2015.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області її правонаступником Кам’янець-Подільською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Городоцькою об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Хмельницькій області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2015 року, за результатами якої складено акт № 109/22/35260774 від 19.08.2015, яким встановлено наступні порушення позивачем вимог:  п п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 200.1, ст. 200, п. 209.4 ст. 209, п. 15-1 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПК України), в результаті чого позивачем завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку по загальній декларації за січень 2015 року в сумі 3 056  879,00 гривень; пп. «б» п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2014 року на суму 129  169,00 гривень; неможливість підтвердження правомірності податкового кредиту за грудень 2014 року на суму 1 445 840,00 гривень по постачальниках ПАФ «Долинська», ТОВ «Розтоцьке», ПАТ «Компанія «Райз» у зв’язку із дослідженням ланцюга постачання по постачальниках.

На підставі акту перевірки відповідачем 25.09.2015 винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000572200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3 056 879,00 гривень; № 0000582200, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 129 169,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, ТОВ «Поділля Агрогруп» є сільськогосподарським підприємством та використовувало для вирощування зернових культур (кукурудзи) суборендовані земельні ділянки, згідно з договором № РОЗ-К-03/01/14, укладеним 02.01.2014 з ТОВ «Розтоцьке» та договором № ПА-ЗА/01/14, укладеним 02.01.2014 з ТОВ «Захід Агро».

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Поділля Агрогруп» здійснило експорт сільськогосподарської продукції до ULF TRADE AG згідно з контрактами № ULF 14P053-8 від 27.10.2014, № ULF 14P053-8 від 27.10.2014, № ULF 14P059-8 від 29.10.2014.

ТОВ «Поділля Агрогруп» у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року (0121 – спеціальний режим у сфері сільського господарства) у рядку 16.3 «коригування податкового кредиту і постачання сільськогосподарської продукції або продукції власного виробництва переробного підприємства у митному режимі експорту» проведено коригування податкового кредиту в бік зменшення на суму 2 925 691,00 гривня.

В податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року (0110 – загальна) ТОВ «Поділля Агрогруп» задекларовано податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 416,00 гривень, податковий кредит на загальну суму 3 057 601,00 гривня та у рядку 16.3 «коригування податкового кредиту із постачання сільськогосподарської або продукції власного виробництва переробного підприємства у митному режимі експорту» проведено коригування податкового кредиту в бік збільшення на суму 2 925 691,00 гривня.

ТОВ «Поділля Агрогруп» віднесено податок на додану вартість по сільськогосподарських послугах з вирощування зернових та технічних культур та надання в суборенду землі від ТОВ «Розтоцьке» в сумі 781 850,79 гривень та ТОВ «Захід Агро» в сумі 1 460 030,83 гривень по послугах з десикації та комбайнування ПАФ «Долинське» в сумі 114 945,81 гривень, по послугах з автоперевезення кукурудзи ФОП ОСОБА_3 в сумі 70 328,58 гривень та ТОВ «Европа Транс ЛТД» в сумі 50 966,52 гривень, по послугах по доробці елеватором та перевезення для реалізації ПАТ «Компанія «Райз» в сумі 417 133,78 гривні та ТОВ «ЗТПД» в сумі 30 438,16 гривень.

Водночас, у зв’язку з тим, що договори суборенди не були зареєстровані, податковий орган дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування на підставі абзацу 2 пункту 15-1 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вірно виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин)  податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 195.1 ст. 195 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Разом з тим, на час виникнення спірних правовідносин підрозділом 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України визначались особливості справляння податку на додану вартість у перехідний період.

Пункт 15-1 даного підрозділу передбачав, що тимчасово до 31 грудня 2014 року включно від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання на митній території України зернових культур товарних позицій 1001-1008 згідно з УКТЗЕД та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 00 згідно з УКТЗЕД, крім першого постачання таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами – виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств – виробників, а також крім постачання таких зернових та технічних культур Аграрним фондом у разі їх придбання з податком на додану вартість.

Операції з вивезення в митному режимі експорту зернових та технічних культур, зазначених в абзаці першому цього пункту, звільняються від оподаткування податком на додану вартість, крім вивезення сільськогосподарськими підприємствами – виробниками таких зернових та технічних культур, вирощених на землях сільськогосподарського призначення, які перебувають у їх власності та/або постійному користуванні, та/або на орендованих землях, зареєстрованих належним чином відповідно до встановленого законом порядку, на дату такого експорту.

Відповідно до п. 209.4 ст. 209 ПК України при вивезенні сільськогосподарських товарів у митному режимі експорту сільськогосподарське підприємство – виробник таких товарів/послуг має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) постачальникам товарів/послуг, вартість яких включається до складу виробничих факторів. Таке відшкодування здійснюється в загальному порядку.

Згідно п. 209.6. ст. 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому, відповідно до приписів п. 209.7 ст. 209 ПК України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку – суб’єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку – їх виробником.

Відповідно до пп. 14.1.234 п. 14.1. ст. 14 ПК України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу – продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Отже, судом першої інстанції було встановлено, що позивач є безпосередньо платником податку – суб’єктом спеціального режиму оподаткування, що не заперечувалось податковим органом.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та представником відповідача у судовому засіданні підтверджено, що в ході проведення перевірки, сумнівів щодо реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем за перевіряємий період не виникло. Будь-яких зауважень до первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується правомірність формування платником податків сум бюджетного відшкодування, крім відсутності державної реєстрації договорів суборенди не встановлено.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналізуючи вказані норми суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що чинним законодавством передбачено обов’язкову реєстрацію речових прав (право власності на земельну ділянку, право постійного користування та право оренди) на земельні ділянки, а не реєстрацію таких договорів. Крім того, чинним законодавством не передбачено процедури та порядку реєстрації договорів суборенди земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов’язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб’єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільськогосподарської продукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією, яка визначена ПК як «оренда» незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов’язує виникнення прав та обов’язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об’єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно скасували спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області – залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2016 у справі № 822/430/16 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:   І.О. БухтіяроваСудді:   І.В. Приходько   Ю.І. Цвіркун

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.