Стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення

Верховний Суд пiдтвердив правомiрнiсть стягнення з роботодавця середнього заробiтку за 4 роки протягом якого судове рiшення не виконувалось.

Дана справа буде ДУЖЕ корисна для осiб , якi роками очiкують виконання судового рiшення про поновлення на роботi, a для недобросовiсних роботодавцiв, якi намагаються уникати добровiльного виконання таких судових рiшень буде “наукою” та “фiнансовим пiнком”!!!

I так, коротко по обставинам справи.

ОСОБА звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року у справі N 2а-3109/11/0970 визнано незаконним наказ Державної митної служби України N 1821-к від 29 серпня 2011 року в частині припинення перебування на службі в митних органах України, поновлено на посаді, стягнено за вимушений прогул.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року у справі № 2а-3109/11/0970 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2014 року у справі № К/9991/27316/12 касаційну скаргу ОСОБИ задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року скасовано, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року залишено в силі.

Наказом Львівської митниці ДФС від 19 листопада 2015 року № 930-о “По особовому складу” ОСОБУ поновлено на посаді з 29 серпня 2011 року.

В свою чергу, ОСОБА звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянувши справу № 809/4462/15 (адміністративне провадження № К/9901/33350/18) прийняв постанову вiд 17.07.2019, в якій встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За правилами частини 2 статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частини 5 статті 235 Кодексу законів про працю України).

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV “Про виконавче провадження” (далі – Закон N 606-XIV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їхвиконання. Добровільне виконання рішення суду боржником – це його законодавчо встановлений обов’язок. Зокрема, зазначений обов’язок не залежить від того, подала особа, яку поновлено на роботі, заяву чи виконавчий лист. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Водночас, відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини третьої пункту 3 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді касаційного провадження у справі № 201/12340/16-а (2а/201/1042/2016).

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.