Позовна заява про визнання договору фінинсового лізингу недійсним

До Деснянського районного суду м. Києва
проспект Володимира Маяковського, 5В, м. Київ, 02000

Позивач:
Петров Петро Петрович
проспект Володимира Маяковського, 5, м. Київ, 02000
тел. моб.: (093) 11 111 111

Представник позивача:
Шатарська Таміла Назімівна
проспект Володимира Маяковського, 5, м. Київ, 02000
тел. моб.: (093) 11 111 123

Відповідач:
Товариство з обмеженою відповідальністю
«Лізингова компанія «Укрлайф»
Код ЄДРПОУ 412345678, р/р 123456789123456,
МФО 12345678 в АТ «ПриватБанк»
вулиця Дегтярівська, 13, оф. 5, м. Київ, 03680
тел. роб.: (044) 111 111

Ціна позову: 45000,00 грн.
(сорок п’ять тисяч гривень 00 копійок)

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 21.09.2016
№ 1213 та стягнення коштів

21.09.2016 між Петровим Петром Петровичем та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Укрлайф» в особі представника Іванова Івана Івановича, який діє на підставі довіреності від 01.08.2016 № 46, (далі – ТОВ ««Лізингова компанія «Укрлайф», відповідач) в м. Харкові, укладений договір фінансового лізингу № 1213 (далі – Договір № 1213).
Відповідно до пункту 3.1 Договору № 1213 відповідач (лізингодавець) взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу (автомобіль марки Citroen Berlino), вартістю 450000,00 гривень (чотириста п’ятдесят тисяч гривень 00 копійок) у власність та передати предмет лізингу у користування позивачеві (лізингоодержувачу), на строк та на умовах, передбачених Договором № 1213.
Представником відповідача повідомлено, що у разі, якщо позивач сплатить 45000,00 грн., то предмет лізингу – автомобіль, він отримає протягом тижня.
Позивачем того ж дня, 21.09.2016, сплатив 45000,00 гривень, що підтверджується квитанцією від 21.09.2016 № 11, виданою Харківським відділенням № 15 Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», а представник відповідача запевнив позивач, що цей платіж є першим авансовим внеском, так як у квитанції зазначено – призначення платежу: авансовий платіж згідно Договору № 1213.
Коли у визначений строк автомобіль позивач не отримав, відповідач йому повідомив, що сплачена сума 45000,00 гривень є одноразовим платежем – комісією за організацію по Договору № 1213, що становить 10 відсотків вартості автомобіля і він повинен виконати інші умови Договору № 1213, визначені пунктами 1.7 та 4.6. Договору № 1213, а саме, сплатити авансовий платіж у розмірі 50 % вартості автомобіля, а також комісію за передачу предмету лізингу у розмірі 3 %, для того щоб отримати автомобіль.
Також відповідач повідомив, що за організацію та виконання Договору № 1213 відповідно до пункту 1.7 та 4.6 Договору № 1213, позивач одноразово сплатити 45000,00 гривень, які не враховуються в авансовий платіж за автомобіль, і у разі одностороннього розірвання Договору № 1213 сплачені кошти не повертаються.
27.09.2016 року позивач надіслав на адресу відповідача заяву про розірвання Договору № 1213 та вимогу повернути сплачені ним кошти у розмірі 45000,00 гривень, які станом на сьогодні позивачу не повернули.
Після оплати вказаних коштів жодних дій щодо виконання умов Договору № 1213 сторонами не вчинялись.
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно із статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною першою статті 220 ЦК України зазначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
При цьому, звертаю увагу суду, що Договір № 1213 нотаріально посвідчений не був.
Крім того, пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою.
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
В Державному реєстрі фінансових установ відсутня інформація про наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Крім того, згідно із статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору.
За частиною другою статті 214 ЦПК України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов’язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Верховний Суд України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 висловив свою правову позицію, а саме: «стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).»
Аналогічна позиція Верховного Суду України щодо визнання договору фінансового лізингу недійсним закріплена в постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-330цс16.
В частині другій статті 18 цього Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено визначення поняття «несправедливі умови договору» згідно з яким, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.
Згідно із статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З урахуванням викладеного, аналізуючи договір фінансового лізингу від 21.09.2016 № 1213, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Укрлайф» та Іванович Іваном Івановичем, можна дійти висновку, що ряд його умов є несправедливими, зокрема п. 3.2.3, п. 3.2.4, п. 12.3, та пункти договору щодо штрафних санкцій у разі розірвання договору – п.п. 12.1, 12.2., 12.3, 12.8, 12.9, 12.13, ряду необґрунтованих платежів на користь Лізингодавця, а саме: 10 % комісії за організацію угоди (п. 9.1), комісії за супроводження договору 3 % (п. 10.1), 3 % комісії за передачу Предмета лізингу (п.1.7, п.4.6), що є порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також відсутність ліцензії на провадження діяльності із залучення фінансових коштів фізичних осіб та нотаріальне посвідчення договору, у зв’язку з чим є всі підстави для визнання даного договору недійсним.
З урахуванням викладеного та на підставі статей 10, 11, 60, 61, 88, 212, 214 Цивільного процесуального кодексу України, статей 203, 215, 220, 799, 806, 809 Цивільного кодексу України, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,

ПРОШУ СУД:

1. Прийняти позовну заяву та відкрити провадження у справі.

2. Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 11 жовтня 2016 року № 1213, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Укрлайф» (код за ЄДРПОУ: 412345678) та Іванови Іваном Івановичем.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Укрлайф» (код за ЄДРПОУ: 412345678) на користь Іванова Івана Івановича сплачені за договором фінансового лізингу
від 11 жовтня 2016 року № 1213 грошові кошти в сумі 45000,00 гривень (сорок п’ять тисяч гривень 00 копійок).

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Укрлайф» на користь Іванова Івана Івановича судовий збір у сумі 1600,00 (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок).

Додатки:
1. Квитанція про сплату судового збору – на 1 арк. в 1 прим.
2. Копія договору фінансового лізингу від 11 жовтня 2016 року № 1213 з додатками – на 10 арк. в 1 прим.
3. Копія квитанції про сплату 45 000,00 грн. – на 1 арк. в 1 прим.
4. Копія листа про направлення повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу від 11 жовтня 2016 року № 1213 та вимоги про повернення коштів –
на 1 арк. в 1 прим.
5. Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Лізингова компанія «Укрлайф» – на 3 арк. в 1 прим.
6. Копія паспорта Іванова Івана Івановича – на 3 арк. в 1 прим.
7. Копія ідентифікаційного коду Іванова Івана Івановича – на 1 арк. в 1 прим.
8. Копія довіреності на представлення інтересів Іванова Івана Івановича – на 1 арк. в 1 прим.
9. Копія позовної заяви з додатками для відповідача.

Представник позивача (підпис) Т. Шатарська
(за довіреністю від 18.03.2017)

01.06.2017

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.