Договір фінансового лізингу посвідчується нотаріально

Вже усталена позиція Верховного Суду щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, проте суди першої та апеляційної інстанції систематично відступають від вказаних правових висновків.

Між ПАТ КБ «ПриватБанк» та особою у простій письмовій формі укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого останній отримав від банку у платне користування автомобіль.

За користування автомобілем особа зобов`язався сплачувати щомісячні платежі згідно з визначеним графіком платежів.

Крім того, договір фінансового лізингу передбачав право  особи отримати автомобіль у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат.

На порушення умов договору та норм чинного законодавства особа належним чином не виконував узятих на себе зобов’язань зі сплати щомісячних платежів, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка склала 23 785,68 грн.

Згідно з актом прийому автомобіля особа повернув автомобіль ПАТ КБ «ПриватБанк». При цьому він сплатив товариству за договором лізингу 101 974,00 грн і зазначена сума грошових коштів іншою стороною не оспорюється.

Рішенням першої інстанції позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» та зустрічні позовні вимоги особи – відмовлено.

Апеляційний суд, при повторному перегляді, позовні вимоги особи, задовольнив.

Правова позиція Верховного Суду

Правовідносини, які виникають у зв`язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи аналіз норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 Цивільного кодексу України.

За імперативними положеннями статті 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша  статті 220 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є нікчемним, тобто не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Аналогічний висновок відповідає позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа № 6-648цс16), а також у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 340/196/17 (касаційне провадження                           № 61-30199св19), від 21 березня 2019 року у справі № 148/159/17 (касаційне провадження № 61-25725св18), від 22 липня 2019 року у справі № 728/150/17-ц (касаційне провадження № 61-24387св18), від 29 липня 2019 року у справі № 547/1220/16-ц (касаційне провадження № 61-36246св18).

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.