6. Позовна заява про визнання господарського договору недійсним або про розірвання господарського зобов’язання.

До Господарського суду Харківської області
вул. майдан Свободи, 5, 8-й під’їзд, м. Харків, 61022

Позивач: Приватного підприємства “Елькотан”
в’їзд Фесенківський, м. Харків, 61068

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю “Харківський Млин”
вул. Шевченка, 1, с. Великі Проходи, Дергачівський район,
Харківська область, 62331

Позовна заява
про визнання недійсним договору 

03.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Харьковський Млин (позивач, орендодавець) та приватним підприємством “Елькотан” (відповідач, орендар) укладено договір № 1 оренди майнового комплексу.
Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є передача в оренду Орендарю цілісного майнового млинового комплексу, розміщеного за адресою: Харківська область, Дергачівський район, село Великі Проходи, вулиця Шевченка, 1.
Згідно з п. 1.3 договору склад майна цілісного майнового комплексу, який передається орендодавцем в оренду орендарю, визначено в специфікації – Додатку № 1 до даного договору і та є невід’ємною його частиною.
Відповідно до п. 1.4 договору моментом передання млинового комплексу від орендодавця до орендаря вважається дата, якою сторони за договором оформили своїми підписами акт приймання-передачі млинового комплексу в оренду.
У відповідності до п. 4.3 договору передача цілісного майнового комплексу орендарю та повернення цілісного майнового комплексу орендарю оформлюється двостороннім актом приймання-передачі, який є невід’ємною частиною договору, підписується сторонами у тому ж складі, що і даний договір.
Згідно з пп. 2.1.1 договору орендодавець зобов’язується передати в оренду млиновий комплекс у порядку та на умовах даного договору після завершення процедури огляду та звірки його складу, підписати акт приймання – передачі млинового комплексу директором TOB “Харківський Млин”.
03 січня 2016 року на виконання п. 4.3 договору позивач надав відповідачу млиновий комплекс, що підтверджується актом приймання-передачі, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками.
Протягом дії договору орендодавець і орендар щомісячно складали акти виконаних робіт, що підтверджують виконання позивачем зобов’язань перед відповідачем.
Згідно з п. 5.1 договору орендар сплачує орендну плату за користування млиновим комплексом у розмірі, порядку та строках, встановлених додатковими угодами до даного договору.
Відповідно до п. 5.2 договору орендар сплачує орендну плату за користування млиновим комплексом в наступному порядку – не пізніше 6-го числа наступного місяця шляхом перерахування оплати на розрахунковий рахунок орендодавця.
Позивач зазначає, що п.8.2. договору оренди в частині дострокового розірвання за вимогою орендодавця, з повідомленням за 30 днів до дати розірвання договору є нікчемною умовою господарського зобов’язання, яка самостійно та в поєднанні з іншими умовами зобов’язань за договором оренди порушує права і законні інтереси позивача та третіх осіб та допускає односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця та не відповідає нормам матеріального права.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
Згідно п.8.2. договору договір може бути розірваним достроково: за згодою сторін; при неоплаті рахунків орендаря більш 15 днів (тобто до 15 числа наступного місяця); при порушенні умов договору; по вимозі орендодавця, з повідомленням за 30 днів до дати розірвання договору; по вимозі орендаря, з повідомленням за 30 днів до дати розірвання договору.
Одним з принципів цивільного права є забезпечення стабільності договору, що закріплено ст. 651 ЦК України, яка забороняє односторонню відмову від договору, за виключенням випадків, передбачених законом або договором.
Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Визначена ст. 782 ЦК можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов’язком наймодавця.
Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати такий договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення його умов.
Право на відмову від договору виникає у наймодавця після настання строку не внесення плати за користування майном за третій місяць.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч.1 ст. 291 Господарського кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як вбачається п.8.2. договору «одностороння відмова орендодавця від договору з повідомленням за 30 днів до дати розірвання договору» суперечить ст. 291 ГК України.
За статтею 207 Господарського кодексу України, може бути визнано недійсним судом повністю або в частині господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). Недійсною може бути також визнано нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб, зокрема, умови типових договорів та договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків, допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов, вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Наведена стаття передбачає визнання судом недійсним зобов’язання (повністю або в частині) за тих обставин, коли зміст зобов’язання, чи його форма (у визначених законом випадках) не відповідають вимогам закону, а також коли спірне зобов’язання вчинялося з свідомою, умисною метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, або коли учасник зобов’язального правовідношення вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених установчими документами; за частиною 2 зазначеної статті регламентують можливість визнання недійсними нікчемних зобов’язань, чия нікчемність визначається приписами даної статті чи положеннями іншого закону.
За приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на наведене господарський суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини.
Таку правову позицію викладено в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” та в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”.
За приписами пункту 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З урахуванням викладеного та на підставі статей 6, 8, 19 Конституції України, статей 217, 782 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 207, 216, 291 Господарського кодексу України, статей 1, 4, 12, 22, 32, 33, 49, 82-83 Господарського процесуального кодексу України,

ПРОШУ СУД:

1. Визнати недійсним у певній частині договір оренди майнового комплексу ТОВ “Харківський Млин” від 03 січня 2016 року, укладеного між ТОВ “Харківський Млин” та ПП “Елькотан”, а саме пункт 8.2. договору оренди майнового комплексу ТОВ “Харківський Млин” від 03 січня 2016 року , в якому зазначається, що договір може бути розірвано достроково: – за вимогою орендодавця, з повідомленням за 30 днів до дати розірвання договору, з моменту укладення договору оренди від 03 січня 2016 року.

Додатки:

«__»___ 2017 року

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.