4. Судова реформа 1864 року в Росії. Присяжні повірені в Україні. Повноваження Рад присяжних повірених. Принципи організації та діяльності адвокатури у 1864-1917 роках. Найбільш відомі адвокати цього періоду.

З метою запровадження «суду скорого, правого, милостивого і рівного для всіх підданих» Олександром ІІ в Росії проведено Судову реформу (1864), за якою судова влада отримала повну самостійність, спрощено судову система, створено систему судових інстанцій, введено існування загального і рівного для всіх суду, проголошено і закріплено право обвинуваченого на захист, розроблено заходи щодо суддівського складу, запроваджено суд присяжних, мирові судді, при окружних судах і судових палатах функціонували судові слідчі, судові пристави, прокурори і ради присяжних повірених. Власне судова реформа 1864 року пов’язана із прийняттям «Судових статутів», які ввели принцип незалежності та незмінності суддів, видокремили попередні слідство від поліцейського розшуку та від прокуратури, забезпечили змагальність судового процесу, повністю зрівняв в правах сторони обвинувачення та захисту. Головною ж складовою судової реформи було започаткування суду присяжних та створення вільної, відокремленої від держави, адвокатури.

Як необхідна умова введення змагального процесу розглядалося заснування присяжної адвокатури. Вперше діяльність адвокатури була врегульована «Судовими статутами»(1864,1874), за якими повірені поділялися на присяжних і приватних повірених. Законодавчо визначено процедури набуття статусу присяжного повіреного (ст. 353), вимоги до претендентів, визначено коло осіб, котрі не могли набути статусу присяжного повіреного, окреслено кількісний склад, повноваження, обов’язки і права ради присяжних повірених, встановлено розмір гонорару, визначено позицію призначеного захисника у випадках, коли підсудний не визнавав своєї вини (Статут кримінального судочинства 1864 р.), встановлено причини притягнення присяжного повіреного до кримінальної відповідальності.

Ради створювалися у судових округах. В Україні функціонувало три ради присяжних повірених: Харківська (1874), Київська та Одеська (1904). Харківську раду присяжних повірених очолював М.В. Жученко, Одеську — О. Я. Пергамент. 1874 р. О.Ф. Кістяківський сформулював обов’язки захисника. До їх повноважень відносилися:
— включення осіб, які виявили бажання стати присяжними повіреними, до списку таких осіб, або їх виключення з такого списку;
— розгляд скарг на дії присяжних повірених та спостерігання за виконання ними законів, правил та взятих на себе зобов’язань;
— видача повіреним свідоцтв, що вони не піддавалися осуду з боку ради;
— призначення повірених за чергою для здійснення судового представництва на безоплатній основі;
— визначення розміру винагороди в разі спорту з цього приводу між повіреним та довірителем;
— визначення стягнення за порушення повіреними правил, законів та зобов’язань.
Самі ради започатковувалися при судових палатах округів. Голова ради та його заступник обиралися самими присяжними повіреними.
Присяжними повіреними в цей період могли стати особи, яким виповнилося 25 років, і які мало вищу освіту та п’ять років судової практики в якості чиновника судового відомства, або помічника присяжного повіреного. Особи, які виявили бажання стати присяжними повіреними, повинні були звернутися до відповідної ради присяжних повірених з наданням необхідних документів. Особа, яку прийнято до складу присяжних повірених, отримувала свідоцтво та складала присягу.
Окрім присяжних повірених, існували також помічники присяжних повірених та приватні повірені, які, на відміну від присяжних, могли виступати лише в тому суді, до якого були приписані.
До найбільш відомих адвокатів цього часу можна віднести Плевако, Спасовича, Карабчевський, Андрієвський, Урусов та Пороховщиков (Сергеїч).

Ці процеси зумовили перегляд демократичних положень судової реформи 1864 р. Уже з кінця 70-х років обмежено повноваження адвокатури, скорочено професійних прав адвокатів, контроль адвокатської діяльності, внесено зміни до законодавства, зокрема відмовлено жінкам у праві одержання звання приватного повіреного в судових справах (ст. 406-1 Судових статутів), євреям — у прийнятті до адвокатури (Указ 1889 року).

Революційні події 1917 р. позначитися на адвокатурі. Декретом «Про суд» № 1 від 24.11.1917 присяжну адвокатуру як «буржуазний інститут» було скасовано, без будь-якої заміни. Здійснювати представництво в суді дозволялося кожному, хто мав громадянські права, тобто адвокатура ставала вільною професією, як це було до реформи 1864 р.

В Україні Центральна Рада, реформуючи судову систему, залишила присяжну адвокатуру без змін. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат прийняв постанову «Про введення народного суду», яким було скасовано присяжну та приватну адвокатуру, однак у лютому 1918 року. Центральна Рада поновила присяжну і приватну адвокатуру, яку через рік знову ліквідували.

14 лютого 1919 року Тимчасовим положенням про народні суди і революційні трибунали УРСР при них було створено колегії правозаступників, їх члени обиралися у повітах виконкомами з числа громадян, які відповідали умовам, що були встановлені для виборців, а в містах — міськими радами. Члени колегії правозаступників обов’язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, котрі розглядалися з участю шести народних засідателів. Захисниками й представниками сторін виступали також близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій (Положення про народний суд УРСР від 26 жовтня 1920 року). Обов’язкова участь захисника забезпечувалася в усіх справах, що були підсудними революційним трибуналам, а на попередньому слідстві це питання вирішував слідчий.

Правозаступники зараховувалися на державну службу. Постановою РНК УРСР «Про встановлення зборів у доход республіки по НКЮ» (18 жовтня 1921 року) обумовлювалася оплата за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. Незаможні особи звільнялися від оплати за отриману ними юридичну допомогу, надання якої забезпечували 192 спеціально створені бюро. Кількість адвокатів в Україні поступово збільшувалася.

У 1921 ррці прийнята постанова РНК УРСР про розширення мережі юридичних консультацій. Розпочиналася кампанія прийняття до складу колегій здебільшого за партійною ознакою. На початку 20-х років значну частину колегій складали люди без юридичної освіти, проте віддані справі революції.

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.