2. Право громадян на працю. Правова допомога при захисті передбаченого Конституцією права на працю.

Стаття 43 Конституції України закріплює право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Застосування терміна “кожен” означає, що право на працю в Україні належить всім фізичним особам незалежно від наявності або відсутності у них громадянства України.

Право на працю має комплексний характер і включає в себе ряд можливостей для особи, а саме: своєю власною працею заробляти собі кошти на життя; вільно обирати або вільно погоджуватися на працю, якою особа заробляє собі на життя, а також на умови такої праці; працювати в належних, безпечних і здорових умовах праці; одержувати заробітну плату не нижчу від визначеного законом рівня; своєчасно одержувати винагороду за працю.

Конституційне право на працю дозволяє також вимагати від держави: створення рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності; створення умов, що сприяють повному здійсненню права на працю; реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Примусова праця не є формою реалізації права на працю, тому Конституція України забороняє її використання. Однак примусовою працею не вважається військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Конституційно забороняється також використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах навіть за наявності їх згоди на здійснення таких робіт.

Право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче від встановленого мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю через укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі , організації або з фізичною особою, а також у інших формах, визначених законодавством.

Зміст прав громадян у сфері застосування праці розкривається і конкретизується в основоположних законодавчих актах, зокрема таких як: Кодекс законів про працю України, закони України “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Про оплату праці”, “Про колективні договори і угоди”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. Крім цього дотримання трудових прав має забезпечуватись відповідністю нормам трудового законодавства положень, що регулюють працю окремих категорій працівників, а також певні групи трудових правовідносин. Це знайшло своє відображення у законах України “Про статус народного депутата України”, “Про судоустрій і статус суддів”, “Про державну службу” тощо.
Стаття 5-1 КЗпП, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Даною статтею вказано на безплатне сприяння громадянам з боку державної служби зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні. Це не виключає підприємницької діяльності в цій сфері, тобто надання платних послуг у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні, оскільки дана стаття гарантує надання безплатно таких послуг тільки державною службою зайнятості.
Держава гарантує лише сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні, однак не гарантує ні самого підбору, ні працевлаштування.
Дана стаття поширюється лише на молодих спеціалістів, підготовлених у рамках державного замовлення, однак навіть щодо цієї категорії працівників побічно допускається відмова у прийнятті на роботу з компенсацією замовником витрат на переїзд випускника і членів його сім’ї до місця призначення. Навчання і перепідготовка безробітних проводиться з урахуванням суспільних потреб у фахівцях тієї чи іншої професії.
Гарантію держави ніяк не можна тлумачити як обов’язок роботодавця. Якщо держава надала працівникам гарантію, то втілення її в життя може здійснюватись: 1) шляхом покладання нормативно-правовим актом, що приймає державний орган відповідно до компетенції, на роботодавця обов’язок здійснити виплату на користь працівника чи надати матеріальні блага; 2) шляхом виплати за рахунок державного бюджету.
Отже, можна зробити висновок, що держава гарантує право громадян України на працю, але в реалізації цього права повинна бути зацікавлена сама особа.

Адвокат з метою сприяння реалізації права на працю може надати таку юри­дичну допомогу: надати консультацію та роз’яснення з юридичних питань, що стосуються права на працю; надати усні й письмові довідки щодо трудового законодавства України, у то­му числі міжнародно-правових договорів, які гарантують право на працю і які бу­ли ратифіковані Україною; скласти заяву, скаргу та інші документи правового характеру з приводу по­рушення прав на працю; посвідчити копії документів у справах, які ведуть адвокати; здійснити представництво в суді, інших державних органах перед громадя­нами та юридичними особами; надавати юридичну допомогу з питань трудового законодавства під­приємствам, установам, організаціям тощо.

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.