16. Принцип NON BIS IN IDEM (заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме діяння) (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції Право не бути притягненим до суду або покараним двічі.

1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

3. Жодних відступів від положень цієї статті не допускається на підставі статті 15 Конвенції.

Принцип «non bis in idem» у правових позиціях суду становить сукупність матеріально-правових та процесуально-правових положень, які судом не виокрмлюються. Коли Суд розглядає спірні питання, то надає перевагу процесуальним аспектам.

Матеріально-правова складова правила «non bis in idem» розглядає: 1) що розуміють під правопорушенням, за яке неможливо притягти особу двічі до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення, а також 2) що саме розуміють під подвійним покаранням.

ЄСПЛ не відокремлює у принципі «non bis in idem» матеріально-правовий та процесуально-правовий компоненти, між ними є тісний зв’язок, який характеризує, що одночасне кримінальне переслідування особи, навіть в окремих процесах, за одні і ті ж факти не оцінюються Судом як порушення.

Яскравим прикладом є справа Garaudy v. France. Заявник, французький письменник, у «Основні міфи ізраїльської політики», у певних фрагментах заперечує злочини проти людяності, підбурює до расової чи релігійної ненависті чи насильстві, наводить неправильні твердження. Щодо кожного фрагменту книжки (які містили відповідні твердження) були порушені окремі кримінальні справи, які розглядалися в окремих провадженнях, але одними і тими ж суддями, в один і той же час. Всі справи завершилися в один день обвинувальними вироками. Суд не побачив у цій справі порушення принципу «non bis in idem», оскільки розглядав окремі правопорушення. Суд вбачає таку аргументацію непереконливою. Єдиною причиною відсутності у цій справі порушення ст. 4 Протоколу №7 Конвенції є те, що на момент винесення кожного з обвинувальних вироків не було ще остаточного рішення по справі.

Разом із тим у рішенні Franz Fischer v. Austria суд встановив, що головна мета ст. 4 Протоколу № 7 полягає в забороні повторного кримінального процесу, який вже був завершений прийняттям остаточного рішення.

Проте у рішенні справи Радчиков против РФ суд зазначає, що не розглядається як порушення ст. 4 Протоколу №7 повторний розгляд справи згідно із законом та кримінальними процесуальними нормами відповідної держави, але в тому випадку, якщо є відомості про нові або нововиявлені обставини та якщо в ході попереднього розгляду були допущені істотні порушення, що вплинули на результат розгляду справи.

У рішенні справи Gradinger v. Austria суд сформулював критерії оцінки двох правопорушень як тотожних. Тотожність стосується не лише назви правопорушень за законом, але, що головніше, змісту та мети правопорушень. Виходячи з цього, Суд визнав таким, що порушує ст. 4 Протоколу №7, стягнення із заявника адміністративного штрафу за керування транспортом у стані сп’яніння, оскільки раніше він вже був засуджений за це саме діяння як за кримінальний злочин (Суд розцінив ці адміністративне правопорушення і злочин як одне і те саме діяння).

У практиці Суду розглядалися питання можливості одночасної кваліфікації одного діяння як: злочину та адміністративного правопорушення; злочину та фінансового правопорушення; злочину та конституційного правопорушення; злочину та дисциплінарного проступку, злочину та цивільно-правового делікту.

Рішення у справі Oliveira v. Switzerland. Пані Олівейра, керуючи автомобілем у неправильно розрахувала швидкість з огляду на погодні умови внаслідок цього її автомобіль виїхав на смугу зустрічного руху, де зіштовхнувся з іншим автомобілем, водій якого в результаті зіткнення отримав серйозні тілесні ушкодження. Спочатку її визнали винною в адміністративному правопорушенні, згодом – в кримінальному. Цюріхський окружний суд (Bezirksgericht) у рішенні зазначає, що принцип «non bis in idem» притягнення до адміністративної відповідальності виключає можливість подальшого кримінального переслідування особи, проте оскільки ретельне розслідування показало, що ті самі факти становлять більш серйозне, кримінально-каране порушення, то перше рішення і покарання, повинні бути скасовані. Розмір штрафу у другому процесі був зменшений, з урахуванням вже сплаченої суми стягнення на підставі першого рішення. Суд за цією справою дійшов висновку, що це типовий приклад, коли одне діяння становить два окремих правопорушення. У таких випадках, на думку Суду, як правило, більше покарання поглинає менше.

Так, у справі Ponsetti and Chesnel v. France Суд визнав, навмисне неподана декларація про доходи, як фінансове правопорушення та кримінально-караного ухилення від сплати податків, не суперечить принципу «non bis in idem». Суд роз’яснив, що це різні правопорушення. Так на підставі ст. 1728 «Загального Податкового кодексу» (General Tax Code) на заявника були накладені фінансові санкції у вигляді збільшення належних до сплати сум податків за рахунок штрафу та пені. СУд неодноразово наголошував, що той факт, що одне діяння становить два правопорушення, не суперечить ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції, тобто поняття ідеальної сукупності порушень кримінально-правового характеру цілком узгоджується з принципом «non bis in idem». По суті, Суд проводить розмежування складів злочинів, а в деяких випадках і відмежування від інших видів правопорушень.

Разом із тим практика Європейського Суду з прав людини щодо застосування ст. 4 проколу № 7 Конвенції є непослідовною та в деяких випадках, навіть, суперечливою. Цей недолік визнає й сам Суд. Також у практиці Суду дія принципу «non bis in idem» поширюються лише на кримінально-правову сферу, але межі якої Суд розуміє значно ширше, ніж національні юрисдикції держав-членів Ради Європи. Суд відносить до кримінально-правових окремі види адміністративних правопорушень.

З практики Суд випливає, що не є подвійним покаранням застосування до особи поряд з основним покаранням позбавлення права займатися певною діяльністю, заміна штрафу позбавленням волі у випадку несплати штрафу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.