16. Адміністративний позов щодо оскарження рішень (нормативноправових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

До Чернівецького окружного адміністративного суду
вулиця Садова, м. Чернівці, Чернівецька область, 58000

Позивач: Іванов Іван Іванович
вулиця Мира, 3, м. Чернівці, Чернівецька область, 58000

Відповідач: Чернівецьке обласне територіальне відділення
Антимонопольного комітету України

Позовна заява
про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії

30 листопада 2015 року Іванов Іван Іванович (далі – позивач) звернувся до Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України із запитом на інформацію № 12/351 стосовно загальної кількості направлених в період з 01 січня 2015 року по 25 листопада 2015 року суб’єктам господарювання «вимог про надання інформації».
Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», у строк не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту направити інформацію на вказану у запиті адресу позивача.
08 грудня 2015 року вказаний запит отримано Чернівецьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України.
Листом від 14 грудня 2015 року № 01-20/0001 повідомлено позивача про неможливість задоволення запиту №12/351 від 30 листопада 2015 року з огляду на те, що територіальним відділенням не ведуться реєстри чи інші статистичні дані щодо кількості вимог, які направлено територіальним відділенням суб’єктам господарювання. При цьому міститься посилання на пункт 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», пункт 1.4. Інструкції про порядок забезпечення доступу до публічної інформації в Антимонопольному комітеті України, пункту 1.4. Інструкції про порядок забезпечення доступу до публічної інформації в Чернівецькому обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України.
Крім цього, 11 січня 2016 року позивач повторно звернувся до Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України із запитом на інформацію № 012/351, в якому, керуючись положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації», вимагав у строк не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту направити на його адресу копії «вимог про надання інформації», направлених суб’єктам господарювання в період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року.
Листом від 26 січня 2016 року № 01-20/147 повідомлено позивача про те, що йому необхідно відшкодувати фактичні витрати за виготовлення копій 550 сторінок в сумі 753,50 грн.

Відповідно до частин першої, третьої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктами 7, 8, 9 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач – особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду; 9) відповідач – суб’єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Водночас, частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини першої статті 2 Закону метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Статтею 4 Закону передбачено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону визначено, що суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації – суб’єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання.
Частиною першою статті 19 Закону передбачено, що запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно частини першої статті 22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 цього Закону.

З метою забезпечення виконання вимог Закону Антимонопольний комітет України розпорядженням від 27 липня 2011 року № 406-р, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2011 року за № 974/19712, затвердив Інструкцію про порядок забезпечення доступу до публічної інформації в Антимонопольному комітеті України (далі – Інструкція № 406-р).
Відповідно до пункту 1.4. Інструкції № 406-р, на який також посилався суб’єкт владних повноважень в листі від 14 грудня 2015 року №01-20/0001, комітет не є розпорядником інформації за запитами на інформацію стосовно інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення, аналітичної обробки даних або яка потребує створення в інший спосіб.
Аналогічне положення наведено у пункті 1.4. Інструкції про порядок забезпечення доступу до публічної інформації в Чернівецькому обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України, затвердженої наказом в.о. голови Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 грудня 2011 року № 70.
Згідно положень Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року до повноважень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належить у передбачених законом випадках та у визначених цілях вимагати від суб’єктів господарювання певну інформацію. Тобто зазначений державний орган в силу своїх повноважень направляє суб’єктам господарювання «вимоги про надання інформації».
Отже, Відповідач є розпорядником та володільцем створеної ним в процесі виконання своїх обов’язків інформації щодо направлених суб’єктам господарювання «вимог про надання інформації» в розумінні Закону.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частини першої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною першою, другою та шостою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначено один із найважливіших принципів адміністративного судочинства – принцип верховенства права, відповідно до якого згідно частини першої указаної статті людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. До того ж, указаний принцип є конституційним (стаття 8 Конституції України) й означає пріоритет прав та свобод людини, справедливість і гуманізм у діяльності адміністративних органів.
Відтак, вирішуючи адміністративні справи, суд має перш за все виходити із того, що людина, її права та свободи є найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права повинен втілюватись через діяльність судової влади.
Відповідно ж до завдання, яке сформульовано у частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, саме адміністративне судочинство спрямовано на захист прав, свобод, інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та їх посадових і службових осіб.
Статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначені повноваження суду при вирішенні справи.
Відповідно до частини другої цієї статті у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними дій суб’єкта владних повноважень та про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

З урахуванням викладеного та на підставі статті 8, 19 Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації», 2, 8, 11, 69, 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПРОШУ СУД:

1. Визнати протиправними дії Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, які полягають у відмові в наданні публічної інформації на запит Іванова Івана Івановича від 30 листопада 2015 року №12/351.
2. Зобов’язати Чернівецьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України виконати вимоги запиту на інформацію Іванова Івана Івановича від 30 листопада 2015 року №12/351.

Додатки:

Підпис

Дата

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.